Юн Фоссе отримав Нобелівську премію з літератури в 2023 році «за свої новаторські п'єси та прозу, що дають голос невимовному». У першу чергу він відомий своїми драматургічними творами, але «Трилогія» — постмодерністський роман, який ідеально характеризує стиль письменника.
Книга складається з трьох повістей, які зв'язані головними персонажами, місцем дії, сюжетом, бо кожна частина роману є одночасно й причиною, й наслідком попередньої. І разом вони складають цілісну історію, яка має початок, але не має кінця. Це потік свідомості, річка, яка має свої межі, але все одно невпинно та безкінечно тече в невідомість. Це текст, який пульсує, живе, створює ритм і показує циклічність самого життя (що помітно навіть у назвах повістей — «Невпокій», «Сновидіння Олафа», «Вечірній спочинок»).
Асле та Аліда тікають з дому, в якому їм не раді, в надіях, що вони знайдуть його десь інде. Вони лише підлітки, їм по сімнадцять, але від них відреклися не лише власні батьки, а й у жодній хаті, куди вони стукають, не виявляється кімнати для оренди.
Батько Асле загинув у морі, а мати померла кілька років тому. Тато Аліди пішов з сім'ї, коли їй було всього три, єдині спогади, які дівчина має про нього, — це голос, який співає. А мати та сестра її ненавидять, відмовляють у житлі, їжі, утриманні. Головна проблема — Аліда вагітна, на останніх тижнях, а пара не одружена офіційно. Дівчина сама ще дитина, без даху над головою і можливостей виростити ще одну людину. Їхнє рідне містечко Ділля не приймає їх, вони шукатимуть далі. Це відсилає нас до біблійних мотивів та Йосипа й Марії, які прямують до Віфлієма.
Бйорґвін — великий. Там багато хат, багато людей, має бути багато роботи й хоча б маленький куточок для неприкаяних, але глибоко закоханих Асле й Аліди. Але такого не виявляється. Тут вони стикаються тільки з більшими проблемами. Замість того, щоб стати місцем достатку і щасливого майбутнього, Бйорґвін стає місцем розчарувань і занепаду.
Видання доповнене розмовою Богдани Романцової і Максима Нестелєєва про Юна Фоссе, його творчість і стиль, яка допоможе краще зрозуміти історію і дасть більше контексту. Пані Богдана так описує процес читання: «Читання цього прозаїка близьке до медитації: поступово звикаєш до плавної ритміки, численних повторень, варіативності основної теми». Письменник дійсно має особливий стиль: дуже довгі речення, стрибки між часовими лініями, через що складно зрозуміти, де закінчується минуле й починається теперішнє, багато повторів реплік і думок. Проте Фоссе пише просто й на універсальні теми: кохання, страх, справедливість, втрата, смерть.
Персонажі, покоління, часи нерозривно пов'язані, як і все в нашому світі. Саме тому автор постійно ставить коми, замість того, щоб закінчити речення й поставити крапку. Крапка символізує смерть, а багато чого у Фоссе залишається безсмертним. Імена й долі, які передаються через покоління нащадкам, що проходять і переживають те саме. Кохання, яке очищує горизонти. Справедливість, яка продовжує торжествувати. Талант, який нікуди не зникає. Життя, яке просто розчиняється у воді.
