У романі «Дамське щастя» Еміль Золя знову відіграє роль письменника-натураліста. Він робить майстерну замальовку життя у Парижі 19-го століття, що перебуває на межі переходу від традиційних форм торгівлі до модерного капіталізму з усіма його наслідками. З одного боку, нові для того часу бізнес-моделі живляться амбіціями молодих підприємців і дають рідкісну можливість для переходу між класами, з іншого – забирають клієнтів у менших крамниць, власники яких банкрутують. 

Тлом роману слугує експансія молодого та харизматичного Октава Муре, власника універмагу «Дамське щастя», що спеціалізується на модному одязі. Він пропонує не просто товар, а створює унікальну атмосферу та досвід, що штовхає клієнток до неощадливості. На сторінках роману Золя описує безліч привабливих новинок: модні сукні зі складним кроєм, яскраві тканини з віньєтками та мереживами, капелюшки, стрічки та інші аксесуари. Муре позиціонує свій магазин як «злагоджену машину», що пропонує покупцям одяг на всі випадки життя – від парадного до щоденного, а йому – мільйонні статки. На початку роману ставлення власника до жінок можна назвати експлуататорським (як щодо жіночих бажань, так і до роботи працівниць магазину). Втім, закоханість у нову продавчиню з твердими принципами може його змінити.

Деніз переїжджає до Парижа з двома молодшими братами. Вони не мають ані копійки за душею й оселяються у дядька на ім’я Бодю. Він також є власником магазину, і на його прикладі читач може побачити традиційну модель торгівлі, що відходить у минуле. Месьє Бодю продає обмежену кількість моделей одягу, розрахованого на тривале використання. Його світогляд можна назвати протилежним до позиції Муре, адже він не женеться за швидкоплинною модою і не переймається маркетингом. Дядьку Деніз доводиться «виживати» через високу конкуренцію з «Дамським щастям». Хоч він і зберігає власну етику та не бідує на рівні нижчого класу, його бізнес більше не має потенціалу стати рентабельним. На відміну від дядька, Деніз виживає через пристосування до нових «правил гри» й водночас намагається зберегти важливі для себе принципи. 

Між Деніз і Муре виникає хімія, яка веде до пошуку компромісів. Головна героїня роману на власні очі бачить, як її колеги з «Дамського щастя» борються за можливість заробляти – конкурують між собою, працюють на виснаження, нехтують освітою та здоров’ям. Деніз намагається змінити ситуацію по мірі сил і переконати власника, у якого закохана, покращити умови роботи. Та чи входить це у план Октава Муре – людини нового типу, яка в першу чергу орієнтується на прибуток і постійне розширення бізнесу? 

Еміль Золя, відомий своїми дошкульними описами суспільних зрушень, показує нам не лише стрімкі зміни у світі моди, а й формування нової звички споживацтва, що неодмінно слідує за ними. Золя демонструє життя Парижу 19-го століття з різних кутів – з точки зору персонажів, які женуться за майбутнім і пристосовуються до змін, а також з погляду тих, хто тримається за традиції та прирікає себе на поразку. У романі можна побачити багатьох цікавих і по своєму колоритних персонажів, від дівчат нижчого класу, які відчайдушно намагаються вибитися нагору, до аристократії, яка поступово втрачає свої позиції та залишає рештки статків у «Дамському щасті». Над ними усіма стоїть сам Октав Муре – успішний підприємець, що об’єднує під одним дахом представниць різних класів. Через взаємодію головних героїв, Золя ставить своєрідний літературний експеримент, що має відповісти на питання: чи можуть амбіції співіснувати з мораллю?