«О праведний, виспрений і могучий опію! Ти, що серцям і бідних, і багатих для ран, які ніколи не згояться, і для «судом, що Дух спокушують на бунт», приносиш відрадний бальзам. О красномовний опію! Ти, що потужною своєю риторикою забираєш цілі для гніву й винуватцям на одну ніч повертаєш надії юности та руки, омиті дочиста від крови…»
Томас де Квінсі – один із засновників жанру, який можна назвати сповідальною нарко-прозою. Автор обирає формат сповіді та розглядає свій досвід вживання опіуму з протилежних перспектив – як райську насолоду та пекельне страждання. Автобіографія Квінсі довгі роки залишалася одним із популярних джерел знань про вплив опіуму на свідомість і здоров’я людини – на той час систематичних досліджень наркотиків не вистачало.
Для Квінсі все почалося з лаудануму – легальної на той час настоянки опію на спирту, яку опієжерець приймав від болю та виснаження. Зловживання лікарськими засобами в силу їх недослідженості – проблема, актуальна й дотепер, пригадайте лише опіоїдну кризу в США, що бере початок із розповсюдження оксиконтину. У розділі «Насолода» Квінсі описує свої відчуття від «лікування» – відчуття глибокого спокою, тепла та гармонії зі світом, ясність розуму, посилене естетичне сприйняття й покращення настрою. Втім, незабаром залежний автор починає розуміти, що опій дає йому лише ілюзію контролю. Яскраві картини, які він бачив із заплющеними очима, та цікаві деформації часу починають змішуватися із побічною дією лаудануму.
Наступні розділи, дві частини «Болю від опію», показують стрімку ескалацію залежності Квінсі. Спершу він помічає тривогу, порушення сну й нестабільні емоції – на перший погляд легкі симптоми, знайомі тим, хто колись кидав палити чи пити каву. Проте, на цьому погіршення не зупиняється – опій починає їсти самого опієжерця. Томас де Квінсі описує жахливі наслідки залежності, що в загальній картині зовсім не змінилися за останні століття: глибокий відчай, крайнє виснаження, страшні та нескінченні сновидіння, соціальна ізоляція, погіршення здоров’я та фінансового становища.
Видавництво #книголав друкує «Сповідання англійського опієжерця» із затушованою назвою та грифом «заборонено», адже автобіографічний твір Квінсі довгий час був предметом суперечок – автора звинувачували у пропаганді вживання наркотиків і великому акценті на описі задоволень, які дарує опій. Саме тому у перевидання Квінсі включав усе нові й нові застереження про абстиненцію, та чи були вони ефективними? Варто зазначити, що розділ «Задоволення» є значно меншим за інші, що відображає реальний досвід вживання з його стрімким переходом до болю. Попри це, багатьох видатних осіб називають жертвами книги Квінсі. Наприклад, деякі біографи припускають, що саме читання «Сповіді» призвело до зловживання опієм і ранньої смерті брата Емілі та Шарлотти Бронте.
«Сповідання англійського опієжерця» вплинула на кілька поколінь письменників, режисерів і контр-культурних діячів. Вона надихнула Шарля Бодлера на написання «Штучних раїв», Конан Дойл цитував її в одному з оповідань про Голмса, а психологи довго надихалися доробком Квінсі на дослідження змінених станів свідомості та психічних аномалій. Його читали Едгар По, Джек Керуак і Вільям Барроуз – Квінсі справді завдав імпульсу для входження історій про наркотики в літературу й не тільки. Без його «Сповіді» важко уявити екранізацію «Щоденника баскетболіста» чи популярність серіалу «Ейфорія». Історію англійського опієжерця варто читати – заради самозастереження, психологічної просвіти, розуміння небезпеки аптечних наркотиків і занурення в гостру й темну оповідь про страждання та замаскований задоволеннями шлях у безодню.
