«Рисочка» – другий роман Оксани Шаварської про почуття дому, пошук свого місця у світі та гармонії всередині себе. Ім’я головної героїні, Рисочки, було натхненне спогадами авторки про експериментальний театр, у якому вона грала – один з акторів називав так жінку, у яку був закоханий до нестями. Велике місто для Рисочки, народженої в селі, тотожне здійсненню мрії відшукати своє призначення та «пустити коріння». Спершу вона покладає надії на Київ, але життя спрямовує її по різних куточках України та світу – до Львова, Берліна, Нью-Йорка. Її зміни виходять за межі географії – головна героїня роману постійно «мандрує» у своєму внутрішньому світі й намагається зрозуміти, ким вона є.

Оксана Шаварська пише по-справжньому «київський» текст – у «Рисочці» столиця спочатку постає як мрія та «відповідь на всі питання». Хоча згодом героїня розуміє, що їй бракує чогось невідомого, й мандрує далі, Київ назавжди залишається з нею – зв’язок тримається міцно. В одному з інтерв’ю Оксана зізнається, що для неї не існує кращого міста, хоча вона мандрувала багатьма світовими столицями. Київ має свою магію, яка зчитується зі сторінок «Рисочки» та нагадує читачеві про красу каштанового міста.

«Про Київ Рисочка мріяла, відколи пам’ятала себе. Їй завжди здавалося, що там, у великому місті, серед мільйонів людей знайдеться частинка простору і для неї. Вона уявляла, що одного разу це місто полюбить її, дозволить їй стати його повноправною частиною. Вона не знала, звідки з’явилося це бажання втечі, але з раннього дитинства їй здавалося, що потрапила не туди.»

Інша важлива складова роману Шаварської – люди, яких Рисочка зустрічає на шляху та сліди, які ті їй залишають. Можна сказати, що сюжет не центрується виключно на головній героїні, він дозволяє читачеві побачити безліч різноманітних доль і знайти у них щось знайоме. Відгуки на «Рисочку» повняться згадками про широкий спектр емоцій, які викликає читання історії дорослішання юної дівчини. Під час читання ми отримуємо нагоду не лише поспостерігати за симпатичними та багатогранними персонажами, але й знайти відповіді на наші життєві питання, які досі залишалися нерозв’язаними. Читачі відмічають тонкий баланс, який авторка зберігає між смішним і щемким, затишним і таким, що змушує нас замислюватись про власний вибір.

«Рисочка зрозуміла, що люди до неї туляться своїм минулим, хочуть залишити їй його як те, що далі важко нести в самотності.»

Рисочка часто звертається до своєї внутрішньої дитини, адже їм є про що поспілкуватися. Її доля непроста, тому героїні важко знайти місце, яке б стало для неї рідним. Протягом роману, через зміну локацій, місць роботи, стилю життя, через нові знайомства Рисочка досліджує, що приносить їй радість, а що – сум. Вона вчиться бути чесною з собою та іншими, розвивається крізь сльози та сміх, разом із читачем переживає цілий спектр почуттів, проте кожне з них наближує її до порозуміння з собою та прийняття світу таким, яким він є, без зайвих прикрас. 

Посил роману простий – подекуди домом виявляється не конкретне місце, а внутрішнє переживання впевненості й затишку. Авторка пише:

«Дім ти завжди носитимеш із собою, навіть тоді, коли його не стане. Рисочка часто, сидячи в найкращих ресторанах Європи, коли їй приносили свіжі устриці, згадувала про те, як вони з дідом ловили карасів на кладці. Отут, не в Парижі, а в цьому селі.»

Багато-хто з нас вимушений мандрувати – покидати рідну оселю, змінювати міста, або навіть країни. На прикладі Рисочки та її пригод ми знову переконуємося в істині, яку давно знали – дім можна носити з собою та знаходити його у місцях, де тебе чекають, люблять і приймають з усіма складнощами та недоліками.