«Дівчата літа» – дебютний психологічний трилер письменниці Кеті Бішоп, у якому вона розкриває темні закутки пам’яті героїні та досліджує дихотомію контролю та згоди, правди та брехні, романтизації та прийняття дійсності. Події роману розгортаються у двох часових площинах – «Тоді» та «Зараз». У теперішньому часі Рейчел живе в Лондоні та перебуває в нещасливому шлюбі з Томом. Однією з «віддушин» героїні є спогади про безтурботні юнацькі пригоди на грецькому острові та закоханість у старшого чоловіка. Втім, після зустрічі з давніми подругами її наратив про ідеальне дівоче кохання починає руйнуватися.
У минулому сімнадцятирічна Рейчел провела тривалий час у Греції, перетворивши невелику відпустку на тривалу втечу в «дорослість» і своєрідний бунт проти батьків і освіти. Вона працювала в барі й підтримувала романтичні стосунки з Алістером, старшим за неї на двадцять років. Її коханець працював на таємничого мільярдера, чия вілла була центром гламурних вечірок, наркотиків і прихованої експлуатації молодих жінок. Увага дорослих, вечірки, дешевий алкоголь і наркотики справили велике враження на юну героїню – саме через це літо у Греції залишається для неї «ідилічним» наступні п’ятнадцять років. Край цьому кладе лише повільна деконструкція спогадів і сприйняття подій юності крізь призму зловживання владою та грумінгу.
Роману Кеті Бішоп притаманний похмурий психологізм, прикрашений атмосферою розкішного відпочинку. Відпустка Рейчел та відновлення її пам’яті роки потому – це історія про захисні механізми психіки, які витісняють спогади, про дисбаланс влади в стосунках і ранній сексуальний досвід жінок. Багато оглядачів називають спогади Рейчел ледь не універсальним досвідом для жінок, які постраждали від дій впливових чоловіків. На прикладі Алістера та його впливового роботодавця Генрі, Кеті Бішоп розповідає про те, як великі гроші та статус допомагають чоловікам створювати «ізольовані світи», де моральні норми та правила згоди припиняють працювати, а жінки перетворюються на товар.
Зв’язок Рейчел із подругами, які мали спільний із нею досвід, слугує каталізатором для руйнування її ілюзій та інструментом зцілення. Наприклад, Джулс, яка була недотичною до роботи на Алістера та спостерігала за розвитком стосунків героїв зі сторони, ще в минулому намагалася попередити Рейчел. У теперішньому часі вона виступає чи не єдиною людиною, яка усвідомлює масштаб травми подруги. Підтримка Джулс допомагає Рейчел примиритися з правдою – вона стала жертвою «сонячної пастки» грецького острову, її «заманили» обіцянками свободи, дорослого життя та безкоштовного алкоголю. Насправді ж, героїня на деякий час стала частиною системи експлуатації, в рамках якої молодих дівчат використовували для розваг впливових чоловіків.
Протягом читання ми спостерігаємо, як газлайтинг і тиск на підліткове бажання бунту й романтизації використовуються Алістером і Генрі для маніпуляцій і стають чинником подальшого викривлення спогадів. Вони створювали «картинку» ексклюзивності та створювали у дівчат враження, ніби надають їм послугу, допускаючи до вечірок. Насправді ж, сама Рейчел та її подруги були «центральними елементами» відпочинку клієнтів Генрі.
Кеті Бішоп надзвичайно вправно показує цінність колективного наративу, який Рейчел створює разом із подругами – Гелен, Кірою, Агнес та іншими. Усі вони були на вечірках Генрі та провели ціле літо в «підлітковому напівсні», з якого користалися дорослі чоловіки. «Дівчата літа» залишатимуться актуальними ще довго, адже проблема грумінгу далека від вирішення. Героїня Бішоп переосмислює травматичне минуле в дусі руху #MeToo й разом із читачем деконструює ілюзії про згоду та динаміку влади.
