«Що ми? Чиї сини? Яких батьків?»
— Тарас Шевченко
Чи було вам цікаво, як виглядає радянське минуле та сучасне життя в Україні з точки зору діаспори? Книга «Будинок з півнями» дозволяє поглянути на реальний досвід Вікторії Белім, яка повернулася з США до України в дорослому віці для того, щоб налагодити стосунки з бабусею та розкрити сімейну таємницю, пов’язану з трагедіями українського народу.
Відгук на книгу опублікувала Lesia Drahan
«Вікторія Белім народилась в Києві, в дитинстві часто бувала на Полтавщині звідки її рідні. На початку 90-х(на той момент авторці 15 років) вона переїжджає в США. При заповненні шкільної анкети графу "національність" авторка залишає пустою.
Якось їй до рук попадають записи про її родину, де вказується, що брат її прадіда Никодим пропав безвісти. На фоні політичних суперечок із її дядьком, а також події 2014 спонукають її поїхати в Україну і дослідити що ж сталось із Никодимом.
✨Мої враження
Мені сподобалось як авторці вдалось поєднати свої особисті спогади і водночас показати її шлях до самоідентичності, тісно переплетений з історією родини.
Також було цікаво спостерігати, як авторка поступово розкриває складні сімейні зв’язки та дає пояснення замовчуваним фактам. Коли дійшла черга до правди про Никодима, я читала, затамувавши подих.
Мене трохи розчарував тон, яким авторка розповідає про свого дядька Володю в кінці книги. Можливо, якби вона писала книгу після 2022 року, цей тон був би інший.
Авторка присвятила книгу бабусі – бо Валентина відіграє особливу роль у книзі. Спершу вони зовсім не розуміють одна одну і як же чудово, що усе стає на свої місця, коли вони починають відверто говорити про свої травми.
Факт, який мене вразив: прабабуся авторки вийшла заміж за прадіда через його талони на їжу, щоб врятуватися від голоду. Але при цьому ніколи не вдавала, що зробила це з кохання.
Назва «Будинок із півнями» сама по собі символічна – це будівля, де раніше зосереджувались КГБ, який асоціюється із жахом, який творив радянський режим.
«Я завжди знала, що згубна риса радянської системи – лицемірство. Усі говорили одне, а думали інше....Воно [лицемірство] побутувало в меню кафетерію, до якого входив суп із м'ясом, хоча всі знали, що м'яса там не було. Воно жило в газетах, які оголошували, що на Чорнобильській атомній станції аварії не сталось. Радянське життя було просочене вдаванням, великим і малим».
Загалом мені сподобалось. І це чудово, що книгу видали в 17 країнах, як ще один спосіб говорити про Україну».
