Роман Мо Яня «Тортури з ароматом сандалу» – жорстокий, масштабний і гіпнотизуючий текст, близький за духом до кривавої китайської опери. Автора заслужено називають генієм – він стирає межу між красою та жахом і проливає світло на китайську історію, у якій біль і крики страждання можуть співіснувати з витонченими пахощами. Читання Мо Яня – не легка прогулянка сюжетом, а справжнє емоційне випробування та спостереження того, як людина може зберігати гідність навіть у моменти найбільшого болю. Це випробування залишає по собі післясмак сандалу, відлуння китайських народних пісень і роздуми про владу та мистецтво. 

Події роману переносять читача в Китай межі минулого й позаминулого століть, у часи занепаду династії Цін і розквіту так званого Боксерського повстання. У цей період країна зазнавала великих змін, більшість із яких були трагічними: китайську землю борознили іноземні залізниці, проти чого активно виступало місцеве населення. Будівництво заважало фермерству й несло загрозу традиціям (зокрема, заважало «духам предків»). Мо Янь вдало використовує історичний контекст, антизахідні настрої та опір колонізації як фон для особистих драм «живих» і цікавих персонажів. Сеттинг «Тортур з ароматом сандалу» просякнутий народною культурою, забобонами та зіткненням азійської старини з нестримною силою європейських паротягів, що символізують силу прогресу та руйнування знайомого світу.

У центрі сюжету опиняється харизматичний виконавець народної опери на ім’я Сун Бін. Він стає лідером повстання проти іноземного впливу, через що його доля трагічно переплітається з життями інших героїв: власною донькою Мейнян і близьким до неї імператорським катом Чжао Дзя, який сприймає страту як витончене мистецтво. Саме Чжао мусить чинити кару над непокірним Сун Біном, застосувавши «сандалові тортури». Цей жахливий спосіб страти передбачає використання тонкого кілка, виготовленого з сандалового дерева. Засудженого «приколюють» до поверхні та стежать, щоб він помирав якомога повільніше, забезпечуючи публічне видовище й захоплення майстерністю ката. Динаміка взаємин між головними героями роману будується на конфлікті між лояльністю до родини, професійним обов’язком і жагою свободи.

Мо Янь показує читачеві «театр насильства». Для імператорської влади публічна страта – не лише покарання, а політичне дійство, спрямоване на залякування народу й опозиції через абсолютний контроль над людським тілом. Роман складається з трьох частин, які натякають на побудову класичної опери з її монологами й підкресленою емоційністю: «голови», «тулуба» й «хвоста». Водночас така структура створює химерну атмосферу «розчленованості» й наштовхує на образ катування. Автор підіймає й іншу важливу тему, а саме – перевагу мистецтва й духу над насильством. Сун Бін перетворює свою смерть на останній виступ і доводить власну незламність попри руйнацію тіла. Мо Янь використовує цей троп із піковим трагізмом і водночас наштовхує читачів на згадки про інших персонажів, які переносили кару врочисто. На думку спадає внутрішня сила Андрія Чумака з «Саду Гетсиманського» Багряного чи історія «жінки, що співає» з фільму «Пожежі» Дені Вільньова.

«Тортури з ароматом сандалу» – читання для поціновувачів інтелектуальної та водночас емоційної прози, яку не можна вписати в рамки конкретного жанру. Мо Янь, лауреат Нобелівської премії з літератури, демонструє справжню майстерність «китайського магічного реалізму» та створює своєрідний сплав із жорсткого історизму та фольклору. Попри детальні описи тортур, які шокують, книга залишається людяною та сповненою світла. Вона виступає нагадуванням того, що історія твориться не тільки за наказами правителів і крізь «мистецтво» катів, а й на площах, крізь поодинокі сильні голоси, що перекрикують байдужі вироки. «Тортури» Мо Яня змушують серце битися частіше, а розум – звертатися за відповідями, зокрема щодо ціни гідності.