Перша світова війна стала тектонічним зламом, що назавжди змінив хід історії та обличчя людства. Попри масштаб подій, не варто забувати про конкретних людей, «маленьких», але великих по-своєму, наприклад, у коханні. Про сміливість не лише ненавидіти, а й любити у жахливі часи світових заворушень пише Аліса Вінн у приголомшливому дебютному романі «Пам’яті…». Свого часу він справив велике враження на читачів і деким був названий «книгою року» через вдале поєднання епічності й надзвичайно інтимного та сповідного тону, який змушує серця стискатися від захоплення й співчуття.
Авторка роману прийшла в прозу з кіносценаристики – це відчувається на кожній сторінці тексту, динамічного й точного навіть у дрібницях. Коледж Мальборо, у якому навчалася Аліса Вінн, став прототипом школи Прешут, у стінах якої починається історія персонажів. Саме здатність авторки приділяти надзвичайну увагу характерам персонажів і змальовувати побут Англії початку минулого століття у першому романі залишила критиків задоволеними. Вона не просто розповідає історію, а створює псевдодокументальний зріз «втраченого покоління», який сприймається на рівні з класикою.
Зав’язка роману переносить нас у червень 1914 року до елітної школи-інтернату Прешут, де Сідні Еллвуд і Генрі Ґонт проживають ідилічне життя, сповнене дружби, уроків історії та поезії Теннісона. Втім, у Ґонта є приховані переживання, які він боїться відкрити: він має німецьке коріння та водночас приховує почуття до Еллвуда, не підозрюючи, що витончений поет і красень відповів би йому взаємністю. Піддаючись антинімецькій істерії, Генрі вирушає на фронт, аби відбілити сімейне ім’я та захистити Сідні, проте війна, як завжди, руйнує всі плани та очікування.
Те, що на початку скидалося на оповідку про шкільні будні, розгортається в траншейну трагедію, у якій вчорашні учні, які називали війну «необхідним злом», втрачають суб’єктність і потерпають від її наслідків на Соммі та інших сценах воєнного театру. «Пам’яті…» – це історія про пошуки коханої людини в сірому лабіринті зруйнованої Європи, тяжби німецьких таборах для полонених і дорослішання під вогнем, який спалює юнацьку наївність до вугільної темряви в душі.
На жаль, теми, яких Аліса Вінн торкається в дебютному романі, досі не позбавлені актуальності. Вона пише про хлопчаків, які з-за шкільної парти потрапляють до окопів, про імперські амбіції, покарання за гомосексуальність, національну ідентичність і ксенофобію. Вона робить детальний акцент на «полюванні на відьом» в англійському суспільстві, а також реалістично показує психологічні наслідки участі в бойових діях. Стиль роману, в свою чергу, вдало доповнює тематичне наповнення завдяки своїй багатошаровості та епістолярним елементам – вирізкам зі шкільних газет, листам і спискам загиблих у боях. Вони створюють необхідний ефект присутності та змушують шукати імена знайомих персонажів серед десятків жертв безглуздих баталій. Поряд із різкими контрастами між млосним англійським літом і пофарбованим у червоне снігом окопів читачі наштовхуються на поезію Теннісона – саме його словами герої намагаються висловити те, на що не вистачає власних.
У підсумку, роман «Пам’яті…» Аліси Вінн – чесне нагадування про ціну людських життів і дух, який не кориться навіть найжахливішим обставинам. Авторка справді демонструє, що сміливість любити попри все існує, та надихає озиратися навколо й шукати доказів у реальному житті в умовах війни. Книгу Вінн варто читати сьогодні, коли навколо нас річками розливається біль, як протиотруту й урок гідності, стійкості та цінності пам’яті.
