«Я приймаю все, що приносить мені день нинішній. Проживаю його на повну – так, як умію й можу саме зараз. Я не повертаюся в минуле, провалюючись у депресію. І не стрибаю в майбутнє, збільшуючи й без того високу тривогу. Я тут і зараз. Усе так, як має бути. Я там, де потрібно. І з тими, з ким потрібно. Я не знаю, що попереду, та приймаю те, що сталося й лишилося позаду. І те, що є зараз. Принаймні треную м'яз прийняття. Я живу!».

Є книги, які хочеться читати з олівцем, зупиняючись на кожній сторінці. Серед них – «Прийняття» Ганни Крицької. Дебютна книга досвідченої гештальт-терапевтки виходить далеко за межі жанру саморозвитку та популярної психологічної літератури й займає особливе місце десь поміж автобіографією, рефлексивним щоденником і відвертою розмовою з собою за чашкою чаю.

Читаючи текст Ганни, ми ніби рухаємося концентричними колами: від свого «Я» до родини, від родини – до країни, від країни – до світу. Наш маршрут нелінійний і не обіцяє легкого фінішу, проте зрештою такою є ціна цілющої чесності. Авторка пише про втрату й повернення до життя, про еміграцію та тугу за домом, про умовну й безумовну любов. Ці теми розкриваються не в абстрактних порадах, а крізь власний болючий досвід, конкретний та впізнаваний.

У центрі книги стоїть поняття вітальність – життя як найвища цінність. Ганна наполягає на тому, що істинне прийняття стає можливим, коли людина починає довіряти собі та світові, навіть пригадуючи найтемніші закутки власної біографії. Водночас «Прийняття» не можна назвати маніфестом покори обставинам і власним негативним рисам. Поруч із м’якими практиками прийняття Крицька говорить про вміння відсікати шкідливе та зайве – рішуче й без почуття провини. Книга впевнено тримає цей тонкий баланс.

«Прийняття – це не результат. Прийняття – це процес. І процес значно ширший за прийняття лише втрат… Для себе я відкрила ще й таке: що більше тренуєш прийняття, то більше воно стає навичкою спілкування з людьми».

Окрема цінність видання – фахові психологічні техніки, органічно включені в тканину особистої сповіді. Ганна Крицька пропонує власний професійний погляд на нарцисичну травму, розбирає механізми тривоги та взаємозалежних стосунків без академізму, але й без зайвого спрощення. Завдяки цьому «Прийняття» однаково комфортно читати як тим, хто вперше знайомиться з психологією, так і тим, хто добре знайомий із кабінетом терапевта. Формат нагадує есе з особистого щоденника, камерні, теплі й подекуди болючі. Авторка не намагається показати себе більш цілісною, ніж вона є, – і саме ця відвертість перетворює читання на щось більше, ніж звичайне засвоєння інформації.

«В будь-якому разі помічна чесність не лише з іншими, а й із собою. Якщо можеш, роби. Якщо не можеш, чесно скажи про це».

Читачі зазначають, що після прочитання ця книга стає вдвічі товщою через стікери-закладки, і це, мабуть, найпоказовіший опис ефекту, який справляє «Прийняття». Ця книга дає нам дозвіл бути собою без страху осуду. Ганна Крицька не веде нас до ідеальної версії себе. Натомість вона вчить нас чомусь простішому та важчому водночас: залишатися собою, навіть коли це незручно, страшно чи болісно.