Ми давно вже звикли сприймати селфі як симптом епохи: мовляв, людство тоне в самозамилуванні, а смартфон ще більше підсвічує цю вроджену ваду. Британський письменник і фотограф Метт Кохун пропонує поглянути на цю звичку під іншим кутом. У книжці «Нарцис у розквіті: альтернативна історія селфі» він повертається до першоджерела – давньогрецького міфу про Нарциса й однойменну квітку – і вибудовує тяглість автозображення, у якій фотографія самого себе постає не вадою, а давнім і органічним людським прагненням.
Кохун сміливо сперечається з цілою гілкою культурної критики, що віщує: зацикленість на собі нас неминуче згубить. Можливо, це й так, визнає автор, проте водночас запитує: що, як селфі – не знак застою та порожнечі, а вираження бажання змін? Що, як, вдивляючись у власне відображення, людина шукає не підкріплення самооцінки, а підказки, ким вона ще здатна стати, скинувши зайві маски? Замість моралізаторства Кохун співчуває Нарцису – не самозакоханому себелюбцю, а розгубленому персонажу, що марно намагається зшити докупи те, яким він є для себе, і те, яким його бачать інші. Саме цей розрив, вважає він, тривожить людину тисячі років, а сучасний капіталізм лише додає йому нової глибини: він раз у раз підкидає нам готові, зручні для споживання образи «Я» та переконує, що інших годі й шукати. Питання, яке ставить книжка, звучить майже зухвало й водночас обнадійливо: ким ми могли б стати, якби пожбурили ці образи на смітник?
Щоб довести, що питання власного образу й суб’єктності хвилювало людей задовго до появи Instagram, автор веде читачів крізь століття історії автопортрета. Подорож розпочинається з доби Відродження з її демонстративними автопортретами Альбрехта Дюрера, продовжується полотнами Рембрандта й Караваджо, а далі досягає ери знаменитостей: Періс Гілтон, Кім Кардаш’ян, Брітні Спірс тощо. У цьому переліку «висока» й «низова» культури навмисне поставлені в один ряд – так Кохун показує, що між парадною роботою майстра та похапцем зробленим селфі в мотиваційному плані менше різниці, ніж нам зручно вважати.
Найоригінальніші сторінки книги присвячені селфі як інструменту спротиву. Автор досліджує колективний нарцисизм, рухи за соціальну справедливість і те, яку вагу автопортрет має для маргіналізованих спільнот, котрим століттями відмовляли в праві самим вирішувати, який вигляд вони матимуть для всього світу. У цьому світлі знімок на фронтальну камеру перестає бути жестом марнославства й перетворюється на спосіб заявити про своє існування – сказати «я є» там, де нас воліли б не помічати. Так нарцисизм, у якому звикли бачити ваду, може перетворюватися на політичний жест і право самостійно контролювати власний образ.
Метт Кохун – не випадкова постать у цій розмові: фотограф родом із британського Галла, він уже писав про культуру й утрату в книжці про Марка Фішера, тож говорить про образ із чуттям людини, для якої знімок завжди був чимось більшим за картинку. «Нарцис у розквіті» – це жива, місцями поетична, місцями гостра есеїстика, що змушує інакше глянути на найбуденніший жест сучасності. Прочитавши її, ви навряд чи дивитиметеся на власну галерею так само, як раніше: за кожним кадром раптом проступатиме давнє й тривожне питання про те, ким ми хочемо здаватися – і ким могли б стати насправді.
