«Прекрасно потворний» – вже другий роман талановитої Еліс Фіні, що виходить у нашому видавництві. На цей раз «сюжетну павутину» вона заплітає навколо бідолашного письменника Ґрейді, який втратив дружину та згодом відбув на віддалений острів, аби відновити потяг до письменства.

Своїм відгуком на моторошну й захопливу історію про творчу кризу і втрату ділиться natalia_chaikovska_:

«Бравши до рук цю книжку, я чітко вирішила, що повністю вірити в правдивість оповіді не буду, оскільки читала «Камінь. Ножиці. Папір» авторки, і пригадую, яка шокована була у фіналі. Тож рішення було правильним, адже навіть те, що здається дуже зрозумілим на перший погляд, таким не є.

«Сподіваюсь, ти помреш уві сні», казала дружина своєму чоловіку і це було для них найвищою мірою зізнання в коханні, бо ж смерть уві сні безболісна. Тут є кохання, але щодо багатьох моментів кожен зробить свої висновки.

Ми бачимо наче б простий сюжет: дружина цього чоловіка, який є відомим письменником, зникла, у нього творча криза, все летить шкереберть, а потім одного дня за порадою своєї літературної агентки він вирушає на віддалений і трохи дивний острів, маючи надію, що зможе писати.

І от власне на цьому острові події починають набирати обертів, напруга зашкалює, а відчуття, що основна таємниця захована дуже глибоко, не відпускає.

Окремої напруги додає сам острів, на якому мешкає дуже мало людей, а згодом стає зрозуміло, що всі ті люди так чи інакше якось між собою пов’язані і мають стосунок до зниклої дружини. Атмосфера передана гарно, місцями трохи моторошно, дім, в якому оселився письменник, захований в хащах і стоїть на краю обриву, а потім наш оповідач – сам письменник – починає знаходити різні речі, які позбавляють його спокою.

Це ідеальний трилер на вечір, або ж два, з яким дуже добре відволіктися, забутися і повністю переключитися. Авторська мова проста і текст ллється, загадок дуже багато, тож слід бути уважним.

Є лінія від зниклої дружини і саме на тих рядках ми починаємо здогадуватися, що кожна історія має різне бачення, це стосується і сім’ї.

Сподобалось, як подано розповідь і закручено події, постійні сумніви, на зразок «а чи справді я все правильно зрозуміла?» підсилюють сприйняття. Текст не динамічний, але саме такий темп я люблю, коли бачиш внутрішній світ людини і разом з тим маєш час простежити за ходом її думок, які трансформуються в силу того, як змінюються обставини.

У фіналі, коли наче б все стало на свої місця, авторка робить вирішальний крок. І перегорнувши останню сторінку, я сиділа і думала – ого)».