«Вони важчі, ніж здаються на вигляд. Як і більшість виборів».
У тихому провулку токійської Асакуси є раменна, до якої щодня шикується черга. Але не кожен, хто переступає її поріг, потрапляє на обід: під дзенькіт мідного дзвіночка дехто опиняється в напівтемній залі ломбарду, де ані діаманти, ані золото не мають жодної ціни. Тут беруть у заставу вибори – ті доленосні «а може» і «якби ж», що з роками стали заважкими. Плата завжди однакова: дерев’яна коробка добірного чаю і спокій забуття.
«Місяць на воді» філіппінської письменниці Саманти Сотто Ямбао – роман про двадцятиоднорічну Хану Ішікаву, яка успадковує цей ломбард від батька. Ранок, що мав стати першим у ролі власниці, зустрічає її тишею: Тошіо зник, зала розгромлена, а найкоштовніший вибір зі сховища викрадено. Щоб знайти батька, Хана мусить порушити головне правило свого світу й вийти за двері – туди, де на неї чекають Шійкуїни, наглядачі в масках Но, які не знають ані жалю, ані смерті.
Супутником у цій подорожі стає Кейшін Мінатодзакі, фізик, який приїхав до Японії працювати на детекторі нейтрино, але несподівано відчинив двері у світ, де його закони не діють. Ямбао вибудовує цю пару на точному контрасті: він усе життя женеться за невидимим і не вміє зупинятися, вона все життя ховає невидиме й не наважується піти.
Вигадка тут щедра: Храм, Що Шепоче, куди дим приносить усі людські молитви; чорнильне місто всередині сувою; Нічний ринок, де за зцілення платять спогадами; мандрівка верхи на власній таємниці, бо ніщо не поширюється швидше за чутки. Але найсильніше працює не магія, а її ціна. У світі Хани вибору не існує взагалі: щойно народжену дитину везуть до тату-майстрині Хоріші, яка наносить на її шкіру мапу єдиного дозволеного шляху. «Дощ нагадує нам, що визначене долею ніколи не можна змити», – пояснює героїня. По той бік дверей вибір має кожен – і саме там люди щодня стають у чергу, щоб добровільно його позбутися.
Із цього дзеркального відображення й виростає головна думка книжки. Ломбард торгує не речами, а тією частиною людини, яка колись наважилася звернути ліворуч, а не праворуч. Клієнт іде додому з чаєм і полегшенням, не здогадуючись, що всередині лишилася порожнеча, яку він шукатиме до кінця життя. Ямбао формулює це просто: люди відмовляються від хорошого, бо їм «здається, ніби в порожніх руках могло бути щось краще».
Назва роману походить від японського kyouka suigetsu – «дзеркальна квітка, місяць на воді», образ прекрасного, яке видно, але до якого не можна торкнутися. Цей образ пронизує усю книжку: тут ставок ловить місяць, розбиті чашки склеюють золотом за технікою кінцуґі, а карти ханафуда з дитячої гри в схованки через роки обертаються на важливі сліди минулого. Український переклад Тетяни Кияниці зберігає стриману інтонацію оригіналу й дає японським поняттям звучати природно, не перетворюючи текст на екскурсію.
«Місяць на воді» знайде свого читача серед тих, хто любить японський магічний реалізм у дусі Тошікадзу Кавагучі й анімацій Хаяо Міядзакі, повільні історії про пам’ять і спокуту, а також серед тих, хто готовий до питання, на яке роман не дає готової відповіді: чи справді ми хочемо позбутися своїх жалів – чи саме вони й тримають нас цілими?
