Уявіть острів три кілометри завширшки, чотири завдовжки, за півтори години від Лондона: дев’яносто сім гостьових будиночків із вінтажної деревини, кілометри пляжів, стайні, спа, підводний ресторан «Посейдон» і одна-єдина звивиста дамба, якою можна дістатися на велику землю – та й то лише під час відпливу. П’ять тисяч фунтів за ніч і черга на рік уперед ще до того, як перший гість ступив на пісок. «Острівний дім» – вершина імперії закритих клубів, яку Нед Ґрум вибудовував тридцять років. І саме тут, на вечірці-відкритті, стається вбивство

Роман «Клуб» Еллері Ллойд виходить у «Полиці бестселер» видавництва #книголав у перекладі Дмитра Топорця. За іменем на обкладинці ховається лондонське подружжя – Коллетт Ліонс і Пол Влітос; вона свого часу була контент-директоркою британського ELLE та редакційною директоркою Soho House, і саме цей досвід дає книжці її головну перевагу. Тут усе виглядає так, ніби написано зсередини: від логіки списків запрошених до поведінки покоївок.

Оповідь ведуть три жінки, і жодна з них не селебріті. Ніккі – особиста помічниця Неда, яка чверть століття вгадує настрій боса за посмикуванням м’яза на шиї. Енні – голова членства, «гібрид рятівниці, оплачуваної найкращої подруги та особистої помічниці», яка щодня вирішує, чиє життя зміниться від одного запрошення. Джесс – нова головна покоївка, яка роками надсилала резюме й нарешті потрапила всередину. У кожної власна причина бути на цьому острові, і принаймні одна з них приїхала сюди не працювати.

«Дім» продає не розкіш, а приватність – і саме на ній тримається його справжній бізнес. У кожному номері десятиліттями стояли камери, а Нед складав архів: не для скандалу, а для важеля. Роман точно описує, чому така схема майже нездоланна:

«І, звичайно ж, краса всієї цієї справи, як і будь-якого шантажу: не було нікого, до кого ви могли б звернутися по допомогу, не розкривши, що саме так відчайдушно намагаєтеся зберегти в таємниці».

Композиційно «Клуб» побудований як зворотний відлік: розділи від імені трьох героїнь перемежовуються фрагментами розслідування «Веніті фейр», написаного вже після трагедії. Читач від початку знає, що хтось загине, – і не знає ані хто, ані чому. Ллойд грає з жанром відкрито й іронічно, аж до фінальної репліки журналіста:

«Класичні детективи закінчуються чітким набором мотивів, злочинцем і розплатою… Тому що реальне життя пропонує нам так мало таких розрад, так мало таких задоволень».

Це роман про те, що привілей і безкарність – майже синоніми, а найтемніше в житті «обраних» коїться не на публіці, а в моменти, коли вони впевнені, що їх ніхто не бачить. Але ще й про те, що персонал, повз який гості проходять, не помічаючи, бачить усе. «Клуб» був вибором книжкового клубу Різ Візерспун і став бестселером The New York Times – і легко зрозуміти чому: тут є і глянець, і сатира, і замкнений острів у найкращих традиціях Аґати Крісті. Фінальний рядок розслідування звучить як обіцянка: «Однак є ще деякі секрети, які “Острівний дім” зберігає і досі».