«Любе дитя» Ромі Гаузманн – німецький психологічний трилер, що починається там, де інші історії про викрадення зазвичай закінчуються. У лісовій хижці з наглухо забитими вікнами живе Лена з двома дітьми: їжа, вмивання, уроки – усе за розкладом, який встановив чоловік, що приносить харчі й пильнує, аби в дітей завжди була дбайлива мати. Одного дня Лена втікає – але жахіття на цьому не закінчуються.

Своїми враженнями від прочитання ділиться natalia_chaikovska__ 

«Це було шикарно – напруга, відчуття, що ти нічого вже не розумієш, хвилювання за дітей і разом з тим усвідомлення, що реакція має бути іншою, деталі, які склалися в загальну картину…

Впродовж першої половини книжки у мене було багато запитань і жодної відповіді. Історія змушує висувати власні версії, але регулярно ставалися сюжетні повороти, коли розуміла, що вірити не варто і слід набратися терпіння. Були миті, коли мене повністю збивало з пантелику: група крові жінки, осколок, який вручає їй дитина, прагнення дитини повернутися в так званий дім.

Ми бачимо жінку, яку знайшли посеред дороги. Поруч з нею дівчинка. Жінку доправили в лікарню і зʼявляється теорія, що вона є давно зниклою студенткою. Батьки мчать до лікарні і починають відбуватися дивні речі.

Виявляється, що та жінка разом з двома дітьми провела багато часу в лісовій хижці, але вражає не так усвідомлення того, через що їй довелося пройти, як реакція дівчинки на навколишній світ, її мислення, яке звісно ж має пояснення, її думки про маму і тата, про брата, про те, що в житті вчинки мають бути правильними.

Розповідь ведеться від кількох осіб і це дає змогу побачити картину з різних точок зору. Читач дізнається про зникнення студентки, про печаль батьків, про монотонну реальність в хижці, про правила, яким треба слідкувати. А потім картина стає чіткою і моторошною.

Написано  просто і читається легко, сюжет тримає в напрузі, присутнє постійне відчуття, що от-от знову щось станеться, що якась доля правди випливе на поверхню. Передчасно робити висновки не варто, адже тут багато сюрпризів.

У книжці піднято ряд питань: психічна неврівноваженість, приховані злочини, гра на публіку, стосунки між батьками і дітьми, подолання травматичного досвіду. І окремо про материнство, про прагнення винуватця, щоб діти були доглянутими, щоб їх любили, щоб у них завжди була мама.

Я прочитала багато трилерів, але саме такі історії, як ця, запам’ятовуються. Нетипово, продумано і детально.

Є екранізація і я планую подивитися, хоча наперед знаю, що книжка цікавіша.

Книжка залітає в ТОП прочитаних. І справа тут не лише в сюжеті, а й в тому, ЯК це написано».