Дипломатія і кухня — що ж їх об’єднує? Дипломатія — наше майбутнє. Які зустрічі проведуть, договори підпишуть, коли нададуть допомогу, коли настане мир. Кухня — минуле. Вона як ніщо інше об’єднує нас з нашими предками, коли ми готуємо за рецептами, яким уже сотні років, за якими готували й наші бабусі, прабабусі, прапрабабусі.
Саме про це книга «Дипломатична кухня воєнного часу». Це синтез політики й кулінарії як двох поглядів і точок зору на один процес — створення іміджу України за кордоном. Автори — Дмитро Кулеба (дипломат, ексміністр закордонних справ, представник України при Раді Європи) та Володимир Ярославський (шеф-кухар, ресторатор).
Ідея книги зародилася у Дмитра Кулеби в 2023 році. Він був гостем у ресторані Володимира Ярославського і під час одного з візитів запропонував поєднати досвід дипломатії і бачення кухні під одну обкладинку. Робота тривала близько року. Пан Дмитро розповідав історії своєї професії, які зазвичай залишаються поза кадром, а пан Володимир добирав рецепти страв, які ідеально підходять і описують ситуації.
Це підсумок перебування Дмитра Кулеби в дипломатії і перша можливість зазирнути за куліси того, що відбувалося на політичній арені за три роки повномасштабного вторгнення. Він розповідає, як проходили зустрічі, як ухвалювалися рішення про передачу зброї, санкції, виключення Росії з Ради Європи, реакції партнерів на політичні потрясіння, спільні вечері, паузи між переговорами й перельотами.
То де ж тут місце їжі? Іноді вона може стати інструментом отримання довіри, впливу, підтримки, діалогу, а іноді — навіть зброєю. Це не тільки базова людська потреба, а й спосіб налагодити контакт, розслабитися, розрядити обстановку та наштовхнути переговори в правильне русло. Дмитро Кулеба наголошує, що часто страва, а не стратегія допомагала порозумітися. Смачна їжа та келих добірного алкоголю змушують почуватися, як вдома. І зустріч стає приємнішою й продуктивнішою. Це велика можливість схилити партнерів на наш бік, і як добре, що в українців є чим.
Їжа — це також і частина культури та спадку, один із способів показати Україну й українське світові. Це ще і метод маніпуляцій, як-от коли Росія хотіла присвоїти собі український борщ — продумана політика.
Борщ, вареники з вишнею, сирники, голубці, котлета по-київськи — зараз ці страви стають відомі все більшій кількості іноземців. Але є й такі, на які вони подивляться з огидою. Як-от кров’янка чи сало. Треба знати, що подати, як подати і як про це розказати. Стандартний офіційний прийом має бути таким: аперитив, закуска, основна страва, десерт, дижестив. Саме таку структуру має «Дипломатична кухня воєнного часу». Тут і українські рецепти дерунів і чорного хліба з тюлькою, і зарубіжні делікатеси — табуле, фіш-енд-чипс чи бургер. І за кожною стравою стоїть історія.
Наприклад, про Раду Європи дипломат розповідає через історію з фуагрою, з ніжністю й вразливістю якої мало не порівняв саму організацію, що явно не сприяло би переговорам. Шампанське — стосунки з Францією, кров’янка — боротьба за зброю, віскі — майбутнє України в НАТО.
Дипломатія — не тільки про зустрічі, виступи й домовленості. У ній кожна маленька деталь має значення. Дмитро Кулеба розповідає, як ухвалювалися рішення, про наслідки яких ми всі читали в новинах. Через прості життєві історії про складне він показує, як виборювалась свобода країни на політичному фронті. А Володимир Ярославський готує страви, які сприяли налагодженню зв’язків, переконанню союзників та створенню сприятливої атмосфери.
Це 25 страв та історій, як «готувалися» масштабні рішення і творилася сучасна історія.
