1914 рік. Світ на порозі глобальних змін, коли політичні інтриги, націоналізм і напруга між імперіями призводять до спалаху найбільшої війни в історії людства. Перша світова війна, що охоплює континенти, змінює життя мільйонів людей, стираючи кордони між мирним і фронтовим життям. Для молодих людей того часу, які ще не пережили жахів війни, але вже відчувають її наближення, цей період стає часом втрат ідеалів та постійних змін. Усього за кілька місяців світ сповнюється безнадійністю і трагедією, що змінить хід історії.
Генрі Ґонт та Сідні Еллвуд — блискучі студенти, які, на перший погляд, мають все попереду, — опиняються на межі життя і смерті, коли війна руйнує їхній світ. Але що, якщо на тлі війни їхня найбільша битва — це боротьба за власну ідентичність і кохання?
Ця книга — про страждання, втрати, але й про надію, що народжується у найтемніші часи.
Публікуємо відгук на книгу від автора тг-каналу «Літо читає»:
«Коли я побував біля Меморіалу українським січовим стрільцям на горі Маківка, то найбільше мене вразив вік похованих там вояків: переважали хлопці 17-19 років, буквально підлітки, майже діти. Хоч сам я і не почувався дитиною в такому з віці, бо навчався в універі, роблячи перші вкрай несміливі кроки в бік дорослого життя, коли я зараз бачу хлопчаків такого віку, то не можу не помічати їх виразної дитинності.
Влітку 1914 року персонажі роману Еліс Вінн "Пам'яті..." (український переклад назви значно менш витончений та зрозумілий, на відміну від оригінального "In Memoriam", яке посилається на один з творів Альфреда Теннісона, вірші якого в романі постійно цитує Сідні Еллвуд) — такі ж самі діти, школярі 17-19 років, які навчаються в приватному коледжі Першут, де займаються інтелектуальними диспутами, читають праці древніх греків в оригіналі, б'ються і займаються іншими забороненими розвагами. Наприклад, закохуються у своїх товаришів.
Коли розпочинається Велика війна в Європі і з Англії на фронт починають вирушати десятки тисяч Томмі, один із першутських школярів — Генрі Ґонт — отримує на вулиці від якоїсь випадкової молодої жінки біле перо — символ боягузтва, традиційний для всіх країн Британської імперії.
Цей випадок, заборонена закоханість у свого шкільного товариша Сідні Еллвуда, а також тиск матері, яка боїться, що її будуть переслідувати через пруське походження, змушує Генрі записатися добровольцем до Королівських стрільців Кеннета, а відтак — потрапити в епіцентр жахливої окопної війни поблизу бельгійського містечка Іпр...
І це Генрі (Генріх), який до війни разом з своїм другом Еллвудом їздив до кузенів у Мюнхен, де вони всі разом обпивалися пивом і співали бюгрерських пісень під час Октоберфесту, який сповідує пацифізм і не розуміє, навіщо взагалі потрібно воювати.
Цю книгу неможливо зупинитися читати. Я провів з нею весь свій єдиний у тижні вихідний день і навіть по каву ходив навмисно в якомога віддаленішу на районі кав'ярню, щоби продовжувати на ходу читати ці стрімкі, інтелектуальні, жартівливі та розпачливі діалоги персонажів.
Сідні Еллвуд спершу активно переписувався з Ґонтом — і сам факт можливості такої переписки паперовими листами між фронтом та тилом вражає — судячи з дат, ці листи доходили до адресатів всього лиш за два-три тижні, але невдовзі зрозумів, що не може і не хоче чекати моменту, коли більше ніколи не зможе побачити свого друга і коханого — і теж вирушає на війну добровольцем. Йому не лише вдається потрапити в той самий підрозділ, він навіть житиме з Ґонтом в одному бліндажі — це вам не Сили оборони України, де щоби в наш час перевестися у бажаний підрозділ, треба піти в СЗЧ...
Авторці вдається тонко балансувати на межі між повсюдною смертю, відірваними головами та кінцівками, трупним смородом та гниттям і всепоглинаючою нестримною пристрастю молодих юнаків, яким, ймовірно, доводиться проживати найкращі і найгірші моменти свого життя в один і той же час.
Окрім жахливої окопної війни та зворушливої любовної історії, в романі є місце і майже романтичним пригодам (якщо можна такими вважати втечу при світлі зірок і молодого місяця з німецького табору для військовополонених офіцерів).
А вставки з "Першутського вісника", в якому публікуються списки полеглих, поранених, зниклих безвісти, а також некрологи колишніх школярів Першутського коледжа — вражають лаконічністю записів, де двома рядками тексту описаний підсумок життя хлопчаків, більшість з яких не дожили й до 20 років. Загалом у боях Великої війни взяли участь понад чверть мільйона британських школярів, більшість з яких не повернулися додому з жахливих полів битв під Іпром, Лоосом та Соммі.
Боляче і сумно було читати, як ці хлопці йшли на війну і сподівалися, що після перемоги над злом (тобто такими ж самими хлопчаками, які розмовляють іншими мовами), в Європі не буде такої жахливої війни принаймні сотню років (адже саме стільки часу протримався світ після Ватерлоо).
Це дуже гарна книжка і хороша історія, але якби ніколи й не виник привід для створення подібного роману — було б краще.»