Через мене проходить майже увесь потік наших книг, тож усе читати я не встигаю…якісь починаю, щоб знайти óбрази та деталі для обкладинок і дочитую вже надруковані, а якісь ковтаються за кілька днів з файлику з коректорськими правками.
Щойно дочитала «Пам'яті», Еліс Вінн — новинку, яка має незабаром вийти з друку.
Другий день прокручую в голові якісь сцени та шматочки, не відпускає. Вона й страшна й прекрасно меланхолійна одночасно. якщо дуже спростити — про війну і любов (але хіба не кожна друга книга про це?). Про те, як війна ламає й спустошує людей, перетворює мрійників на концентровану лють в людській оболонці. А також про життя після війни. про страх та хоробрість, розкидані мізки та поезію, віру та розчарування, почуття та заборони. Книжки про будь-яку війну (тут перша світова) зараз сприймаються через призму нашої, й мозок нашаровує власні досвіди на геть інші події.
Деколи ці підсвідомі аналогії обурюють, деколи допомагають більше зрозуміти та поспівчувати героям. Деякі діалоги взагалі не "налазять" на сьогодення, здається такого на війні не буває.
— Але ви повинні хотіти, щоб ми перемогли. Усі повинні. Німецька імперія принесе століття процвітання. Ми навчимо весь світ досягати успіху.
— Як благородно. Упевнений, що ми всі були б вдячні за таку настанову.
— Імперії існують завжди, капітане. Чому б не німецька? Із нашим мистецтвом, медициною, філософами? Ми можемо багато чого запропонувати.
— Гадаю, ми всі так зайняті тим, що пропонуємо, що забуваємо, скільки забираємо.
Боюсь, не всі будуть готові до кохання, описаного в романі, але я дуже радію, що квір-книги існують, перекладаються та друкуються в Україні. Особливо тепер.