Тривожні люди

Не знаю як, але Бакман вже вдруге зачепив мене за живе. Дуже щімка історія, яка, до речі, ще й тримає інтригу. Буквально з перших 30 сторінок автор збив мене з ніг, в мене були мурашки по шкурі. Але при цьому ця книга наповнена й доволі смішними моментами. Я і тут плакав і сміявся майже одночасно. Не розумію чому в українській книжкоспільноті не так часто говорять про Бакмана, а його тексти прям дуже хочеться цитувати. Це історія, яка розбиває серце, але згодом зцілює його ❤️‍

Це наданий момент моя улюблена книга автора. У ній достатньо тривоги, розгубленості і болю, але поміж тим ще більше доброти, співчуття і надії. Автор у своєму неповторному стилі звичайну (на перший погляд) і повсякденну ситуацію перетворює на дослідження людської душі.

Перші сторінки книги натякають на якусь зовсім легку історію, проте чим далі- тим все заплутаніше і непередбачуваніше. Глибока і сильна книга. Рекомендую!

Різносторонні і емпатичні герої у фірмовому написання автора. Книга змусить на собі відчути стокгольмський синдром.

Бакман, то моя особиста любов і якщо ви ще не читали цю книжку, то раджу швидше її придбати і познайомитися з цими крутими персонажами і історією, яка точно залишить багато роздумів і подарує дуже щирі емоції. Книга про людей, для людей і для трішки поплакати.

Шикарна! Дуже багато сміялась і вкінці дуже багато плакала

Шикарна! Дуже багато сміялась і вкінці дуже багато плакала.

Як завжди Бакман -5*.
Як вдало автор розкриває нам на перший погляд суперечливих персонажів. Динамічна, щемка історія про людей. Рекомендую до прочитання, сподобалась більше, ніж «Бабуся просить їй вибачити».

в цій книзі є усе, що Бакман вміє найкраще - розчулити, посміхнути, підбадьорити, розказати безліч чуйних людських історій, та завершити все так, що хочеться обійняти абсолютно усіх героїв.

"Що не так із сучасними людьми – намагається розібратися Бакман у своїй книзі ""Тривожні люди"". Якщо коротко, то привід зібратися цього разу – історія про передноворічне пограбування банку, де вже давно немає готівки, і захоплення нестерпних заручників, від яких сам грабіжник божеволіє.

Але всі ці люди, які трапляються на сторінках книги, прийшли розповісти читачеві про себе. Виявляється, ми всі такі різні, але спільного у нас набагато більше, ніж ми вважаємо. У розпачі ми не відступаємо, а продовжуємо рухатися вперед з ще більшою наполегливістю. Ми будуємо своє життя на тому місці, де інші розбилися об стіну. І чим ближче до цієї стіни ми самі, тим більше сподіваємося проскочити, тоді як ті, хто спостерігає за нами збоку, чудово розуміють, що ми розіб'ємося.

Люди у Бакмана живі і зворушливі. У нього немає негативних героїв. Як у житті. Знайте: якщо ви можете комусь допомогти так, що людина думає, що впоралася сама, значить, ви не дарма працювали. Фредріку, все не дарма."