«Відпустка наосліп» Юлії Салімовської — розширена версія однойменного кінохіта. Книга ще більше занурює в атмосферу магічних Карпат напередодні Івана Купала, довгоочікуваної відпустки в маленькій хатинці, оточеній лісами, полонинами й горами, непередбачуваного кохання, яке приходить як грім на голову, але змушує переглянути пріоритети, погляди на життя й справжні почуття, які ще можливі, попри всі обставини.
Анна — успішна бізнесвумен, засновниця й директорка великої компанії з нерухомості, людина, яка живе роботою, проєктами, дедлайнами, мітами й нарадами. Вона багато працювала, щоб досягти всього, що має. Саме тому важливо продовжувати, робити ще більше, бо життя не стоїть на місці, а конкуренти наздоганяють.
Назар — військовий, який пішов на фронт добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. І більше він не бачить світ так, як до цього. Окопи, бліндажі, вибухи, напруга й здригання від будь-якого звуку тепер його реальність. Це досвід, що змінює не тільки життя, а й тебе. Чоловік уже не знає, як існувати поза цим.
Анна не хотіла відриватися від важливого проєкту у співпраці із Словакією, але її секретарка помстилася деспотичній керівниці: замість п’ятизіркового готелю забронювала хатинку за оголошенням в інтернеті. Назар — її власник, без відома якого, тітка Марія здавала її туристам.
Їх обох об'єднує одна відпустка, яку вони не планували. Один маленький будиночок в карпатському селі Мешкети, якого навіть немає на гугл-картах. Одне бажання, щоб скоріше роз’їхатися й більше ніколи одне одного не бачити. Але воно зміниться вже дуже скоро. Бо відпочинок потрібен усім. Навіть тим, хто не уявляє життя поза роботою, навіть трудоголікам, навіть найамбітнішим та найпродуктивнішим. Бо кілька днів подалі від цивілізації в українських горах можуть змінити все.
Іноді так потрібно втекти від швидкого темпу столиці, щоб освіжити думки, подивитися на речі по-новому, очиститися від усього зайвого й надихнутися. У місті — всі спішать, постійно треба кудись бігти, щось комусь доводити. Природа дозволяє зняти маски, розслабитись і зануритись у спокій чистого повітря та цілющих краєвидів.
У такі моменти розумієш: можливо, варто втілити мрію дитинства, хоча б спробувати, бо час іде, проєкти приходять та йдуть в небуття, а внутрішня дитина в нас залишається. Можливо, варто частіше зупинятися й помічати маленькі зміни всесвіту: листя, що вже встигло пожовкнути, сонячні промінці, які так гарно падають на обличчя, краса й доброта навкруги. Можливо, людина, з якою ви вимушено живете разом, не так вже й набридає, а з нею захочеться проводити час, ділитися секретами, планами й будувати спільне.
Але це всього лише припущення. Варто відчути це самостійно, прочитавши «Відпустку наосліп», особливо дорогою на гірський відпочинок.
