Іноді епоха випробовує нас на міцність. І ми або звикаємо до нових обставин та мовчки готуємося до пристосування і втрат, або діємо. Після промислової революції, винаходів техніки, розвитку медицини, скасування кріпацтва ХІХ століття, початок ХХ став справжнім потрясінням. Але одночасно для українців і українок це був шанс — показати свою інакшість, довести існування окремої української нації, вирватися з лап імперії і стати незалежними.

«Революціонерки», як і всі книги з серії «Жінки пишуть», містить тексти українських класикинь межі ХІХ–ХХ століть, які майже не відомі сучасним читачу й читачці. Вони або публікувалися один раз за життя авторок, або й взагалі ніколи не виходили, залишившися в «шухляді». Літературознавиця Анастасія Євдокимова збирала їх по архівах і бібліотеках, різних номерах журналів.

Є певний символізм у тому, що ця збірка виходить саме зараз. Україна переживає непростий період, але цей досвід як ніколи зближує з письменницями, які творили століття тому. Що таке війна, революції, втрати й загарбання кожен українець і українка тепер, на жаль, знає не тільки зі сторінок підручника історії, а й з власного життя. Тепер ми можемо зрозуміти те, чого б не зрозуміли раніше, тож зовсім по-іншому дивимося на ці тексти — крізь призму трагічного досвіду.

«Революціонерки» — погляд на буремні події очима їхніх сучасниць. Але жінки в цих історіях не просто сторонні спостерігачки. Вони діяльні, рішучі, сміливі, розуміють, що відбувається і що стоїть на кону. Вони — документалістки й репортажистки своєї епохи. Вони переосмислюють шокуючі події і себе в них. Вони перебувають у самому вирі і своїми силами борються проти сил набагато більших.

До збірки ввійшли твори Христі Алчевської, Лідії Горбачової, Наталі Романович-Ткаченко та Хариті Кононенко. Це і оповідання, і новела, і етюд, є повість і репортаж-спогад. І кожен текст — про маленьке чи велике повстання, про революцію й ув'язнення, про злочини й розправи. І про свободу.

З доробку Христі Алчевської до збірки ввійшли її етюд «Холодні очі», поезії в прозі й оповідання зі збірки «Вишневий цвіт», які фіксують крихітні і крихкі миті змін, розлуки й смерті. А також етюд «Килина».

«Манівцями до широкого шляху» — оповідання Лідії Горбачової про вчительку, яка протистоїть русифікації в окупованому більшовиками Дніпрі (тоді ще — Катеринославі).

Харитя Кононенко написала спогади «Мої зустрічі з богданівцями» про засідання Української Центральної Ради, яке вона відвідала з подругою, будучи ще гімназисткою, де вони стали першими жінками, які дізналися про заснування 1-го Українського охочекомонного полку імені Богдана Хмельницького.

Наталі Романович-Ткаченко у книзі — три твори. «Із зеленого зшитку моєї товаришки (фрагменти записок революціонерки 900 років)» про героїню, яка «скидає реверанси й кучері», кидає пансіон, але не покидає навчатися. Оповідання «Із днів волі» про суспільство після повалення царського режиму й процеси, які за цим послідували. Повість «Чебрець-зілля» — щоденник жінки, яка обирає зробити аборт і розривається між сім'єю і кар'єрою, між музикою і медициною.

Кожен текст дає інший кут зору на сучасність, буденність і боротьбу України початку ХХ століття. Крізь призму героїнь українських класикинь ми можемо подивитися, через що проходила наша держава і які виклики це підкидало звичайним людям. Але одночасно вони нагадують, що в такі часи на наших плечах лежить майбутнє всієї країни.