Як знайти межу між боротьбою за свободу та руйнівною силою фанатизму? Історія громадянської війни у Шри-Ланці, сповнена болю, вибору та втрат, стає тлом для роману «Безбратня ніч» В.В. Ґанешанантан — книги, що порушує складні моральні питання та занурює читача у реалії конфлікту, який досі відлунює у сучасності.
Це не просто історія однієї родини чи навіть одного народу — це розповідь про те, як війна змінює людей, змушує їх робити вибір між особистим і політичним, між життям і смертю. Головна героїня, опинившись у вирі протистояння, шукає власний шлях у світі, де всі ідеї та цінності проходять випробування жорстокою реальністю.
Літературна критикиня Ганна Улюра у своїй рецензії детально розглядає, як авторка не лише відтворює історичний контекст, а й майстерно досліджує внутрішній конфлікт персонажів. Чи вдається В.В. Ґанешанантан знайти новий ракурс для осмислення теми війни та людського вибору? Про це – у відгуку Ганни для щоденної онлайн-газети Dsnews.
«Сашікала Кулентірен розказує про війну, всередині якої дорослішала. Вона — тамілка з острова Джафна, що на Шрі-Ланці. Зараз їй 44(+) роки, вона живе в еміграції. Кожен епізод Саші супроводжує розпачливим: «хочу, щоби ви зрозуміли, зрозумійте, вам треба зрозуміти чи зробити вигляд, що зрозуміли». І нарешті ідеться про один із болісних фрагментів тієї війни, який був цілеспрямованим знищенням культури її народу. В місті Джафна стався погром, котрий дав старт громадянській війні: зокрема, підпалили бібліотеку. В ній зберігалися першоджерела тамільською, в ній були величезні учбові центри при університеті з багатою колекцією навчальних посібників. Вона дивиться як горить минуле і майбутнє її народу. І тут вона знову починає той нав’язливий і зверхній референт з «ви не можете це знати, але спробуйте зрозуміти, вам доведеться зрозуміти» і раптом сама ж обриває його на злеті: «Уявіть собі, що місця, де ви виросли, місця, де навчалися, місця, що належали вашому народові, — згоріли. Утім, не вдаватиму, ніби я вас знаю. Можливо, вам і не треба уявляти. Можливо, ваша бібліотека теж згоріла». Саші в своїй розповіді звертається не просто до чужинця, котрий ніц не знає про історію і досвіди її країни, Шрі-Ланки, Саші говорить до чужинки, саме до жінки, яка ніц не знає про її війну, але цілком ймовірно має власну… Уже ж ясно, що ця книжка нам резонуватиме зараз? Але ця історія трішки складніша за синхронізацію травматичних досвідів тих, хто пережив війну і переживає її.
Жінки відтворюють націю буквально і символічно. Після чергової геноцидної війни жінки, які уціліли, розказують новим людям, яких народили, історії про нескорених героїв, які загинули. З цієї позиції Ґанешананатан пише свою «Безбратню ніч» (Brotherless Night, 2023). І вона описує досвід, котрий безпосередньо не переживала, авторка народилася 1980-го в родині емігрантів в США, та в цьому випадку біографічний досвід вижить менше за жіночий. В.В. називає свій роман політичним і феміністичним, зрештою, так воно і є. 2022 року і надалі Ґанешанантан багато писала і виступала на підтримку України (зокрема в популярному подкасті, ведучою якого вона є, але не тільки: Los Angeles Times, Harpers Bazar, тощо). Аспект, який вона акцентує: поки тривають війни, жінки акумулюють спогади, бо коли вони закінчуються, архівувати події, формувати спільну пам'ять про них доводиться саме жінкам.
Війну на Шрі-Ланці ззовні описують як історію, де нема хороших хлопців. На Шрі-Ланці живуть буддисти сингали, індуїсти таміли, ті своєю чергою діляться на тих, хто жили тут здавен і тих, які британська імперія завезла з Індії, щоби працювати на чайних плантаціях, є іще мусульмани, котрі говорять тамільською. Національна ворожнеча — спадок імперії, котра вийшла з Цейлону і залишила Шрі-Ланці великі проблеми. Таміли — уражена в правах меншина. Від 1950-х країною раз на п’ять років прокатувалися великі антитамільські бунти, один із них на початку 1980-х вилився в громадянську війну, а за тим — в інтервенцію Індії. Головна сила опору тамілів — бойовики з «Тигрів визволення Таміл-Іламу», вони визнані терористами в більшості країн світу. Порушення прав людини, воєнні злочини фіксують як з боку сингалького уряду, так і "тамільських тигрів" (Щиро раджу читати «Безбратню ніч» у тандемі з романом ланкійця-сингала Шехана Карунтілаки «Сім місяців Маали Алмейди», який теж щойно вийшов українською, і порівняти погляд на події 1983 року тамілів і сингалів та спробувати знайти ціннісну розбіжність у них).
Героїня же «Безбратньої ночі» з перших речень наголошує: я розказую свою історію про терористів, так їх називаєте ви, бо не маєте для таких людей іншого слова. Безбратня ніч — це словосполучення в романі звучить один раз, старший брат Саші вирушив разом із приятелем в передмістя Коломбо, де живе родина приятеля, Саші з бабусею забарикадувалися в будинку; брат загине, а жінки врятуються втечею з палаючого дому. Це ніч, коли в Коломбо почалися масові тамільські погроми — «чорний липень» 1983 року. В ніч, коли Саші довелося приймати перше рішення, котре забезпечить її виживання і яке покладе край життю. Безбратня ніч — тут метафорично: стратегія індивідуального виживання попри все і у будь-який спосіб, що ти робиш заради порятунку себе, коли на підтримку годі розраховувати.
Саші має чотирьох братів: старший вивчився на лікаря, заручився і працює в Коломбо; двоє середніх, Сілан і Даялан, працюють в бібліотеці і готуються вчитися на інженера, лідери своїх спільнот; молодший Аран добре малює і має запальну вдачу, він єдиний молодший за Саші. Саші марить медициною і робить все, щоби бути найкращою в цій справі. Випереджає її К. — друг брата Сілана, він на рік старший за Саші, вони виросли разом і, очевидно, приваблюють одне одного. Старший брат гине в громадянській війні. Середні брати вступають до «тигрів». Молодший брат переживає два ув’язнення, тортури від урядових військ як неблагонадійний юнак, на його очах «тигри» вбивають його учителів і шкільних товаришів, Аран втікає з країни. Не поділяючи поглядів середніх братів, ох, уже одного брата, другий загинув, Саші стає лікаркою в лавах «тигрів», вона відгукується на запит К. Найстаршому в цій історії 25 років.
Саші розказує не лише про події, які реально відбулися, а й про людей, котрі існували. В романі вони мають інші імена, чи зовсім імен не мають, але читач, знайомий з перебігом подій ланкійської війни у 1980-х, їх швидко впізнає (або прочитає про них після того, як прочитає роман, що теж незле буде). Ключова тут історія К. Він з – якраз тих, хто має забагато імен і жодне в книжці назване не буде. К. — один із очільників «тигрів», дуже принциповий і радикальний. Він кохає Саші, він шанує її братів, котрі воюють з «тиграми», що не заважає його людям відібрати батьківській дім Саші на свої потреби. Він піклується про неї і навіть радить емігрувати, але шантажем змушує лікувати бойовиків. У К. висока місія, заради неї він жертвує собою. За прикладом Ганді він влаштовує сухе голодування — сатьяграху, індійські миротворці мають вийти з Дафни. Вимоги ці ігнорують, К. помирав 12 днів від голоду на очах всього світу, його смерть призвела до бунтів і збройних повстань. Йому дають нове ім’я і роблять національним героєм. Брат Саші — вона його зве терористом — 2009-го року переховується в США, він взяв собі нове ім’я, справжнє ім’я К., якого ніхто тепер не пам’ятає, бо всі знають тільки те, котрим його назвали після жахливої добровільної смерті. Ненасильницькі методи спротиву закінчилися смертю К., за пару років смертниця з «тигрів» убила прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді. В реальності К. звався Расайя Партипаном, прозваний Тіліпаном, його тіло зберігали як святиню до 2009 року, коли «тигри» програли цю війну і війська уряду знищили меморіал.
Саші фіксує свідчення. У такий спосіб розказує й свою історію. Коли наприкінці вона береться розказати свою історію і історію тих, хто за себе уже сказати не спроможний, то фіксує ще й такий момент: «Людина стала книжкою». Тобто, момент злиття очевидця і свідчення, саме фізично тіло людини розчиняється в моменті, коли людина на письмі має засвідчити досвід, котрий пережила. Зрештою, «Безбратня ніч» — саме таке говоріння.
І тут час спитати: кому вона це все розказує і з якої точки? Події починаються в Джафні 1981 року, але передує тому пролог у Нью-Йорку 2009-го. 44-річна Саші розказує про себе 16-річну. Ми уже знаємо, що вона емігрувала, просила політичного притулку, знаємо, що вона працює лікарем і що частиною її роботи є оглядати жінок, які пережили зґвалтування, і збирати докази злочину. Ці фрагменти розкидані то тут, то там романом, але до останнього розділу про дорослу версію Саші ми більшого не дізнаймося. 2009 року закінчується гаряча фаза війни на Шрі-Ланці. На останньому етапі війни «тигрів» відтіснили до узбережжя, між ними і урядовими військами був щит з цивільних; бойовиків і цивільних обстрілювали і поволі топили. Те, що ми щойно прочитали, мало би бути зверненням Саші до ООН з проханням втрутитися і врятувати мирне населення. Цю ідею їй озвучив її брат — один із лідерів «тигрів», — саме той, котрий під чужим іменем переховується в США.
Перед нами не свідоцтво пережитого досвіду, а буквально: свідчення про злочин.
Втім, чути Саші офіційні особи не захотіли. Вона говорить до нас з часу, не вказаного в книжці. «Багато років після 2009-го, коли я вперше повернулася на Шрі-Ланку» — якось так звучить, коли не ясно. Ну бо Саші як фізичне тіло, яке старіє, десь живе, когось любить, щось їсть (все це було в її розповіді про 1980-і), після того як завершилася її розповідь, уже не існує. Саші стала книжкою, стала Історією.
«Історія також є жертвою терору» — один із епіграфів до роману, слова Раджана Гула, тамільського правозахисника, університетського викладача математики, який у Джафні фіксував порушення прав людини під час війни. В романі один із головних героїв натхненний саме особистістю і роботою Раджана Гула. Другий епіграф до роману — «Для мене не існує життя без мого народу». Це слова Раджані Тіранаґама, вона також є прототипом однієї з ключових героїнь «Безбратньої ночі»: викладачку анатомії з університету Джафни «тигри» убили за різку критику і оприлюднення їхніх злочинів. Гула і Тіранаґами фіксували воєнні злочини не лише «тигрів», а й уряду, а й індійських миротворчих сил (викрадання людей, пограбування, убивства, в останньому випадку це були ще й масові зґвалтування). В книжці цих людей звуть Анджалі і Варатан, вони — наставники та учителі Саші, саме вони вчать її фіксувати злочини і збирати докази-свідчення. І як всі сюжети та теми «Безбратньої ночі», ця також морально неоднозначна і болісна.
Статус учителя для індуїстів не підлягає перегляду, його неможливо підважити, ти підкоряєшся думці і дії того, кого ти назвав учителем. К. до «тигрів» приводить Т., його шкільний учитель. Медициною Саші зацікавив Сер, її шкільний учитель біології, якого убили «тигри» за матч з крикету, де проти тамільських школярів грали сингальські. Це те убивство, яке відвернуло Саші від «тигрів». Викладачка анатомії Анджалі і її чоловік-географ мають неабиякий впив на Саші, вони не лише залучають її до складання звітів про злочини, але й дають інструмент для осмислення подій. Обидва вони інтелектуали, навчалися в Британії (ох же ця добра традиція колишніх колоній отримувати найкращу з можливих освіту в метрополії), вони соціалісти, радикальні ліваки, таскають Саші лівацьку літературу – ланкійську, нігерійську, російську (порахувати, скільки разів згадана в романі в цьому контексті «Мати» Горького і щоби око не смикалося щоразу — завдання з зірочкою). Вони опановують в Британії лівацькі ідеї точно так же, як бойовики з «тигрів» опановують навички в Індії. Це доста прозора аналогія, її видно в романі. До того ж професорка була в лавах «тигрів», вона дуже активно підтримувала тамільській спротив, щоби згодом чинити йому супротив. Історії учителів, які спокушають малих і навертають їх на шляхи, з яких самі сходять, добровільно чи ні, — одна з болісних тем «Безбратньої ночі». Дорослі в цьому романі самоусуваються, знімають з себе відповідальність за своїх дітей і за війну, яку їм залишають. В одній зі сцен Саші звинувачує батька, що того нема поруч, коли гинуть і наражаються на небезпеку його сини. Той вперше в життя б’є її по обличчю. Більше Саші з батьком напряму ніколи не розмовляє.
Є в романі одна красивезна деталь. Сілан, тоді ще школяр і кращий друг К., наспівує дома пісню Боба Марлі «Redemption Song». Саші так часто її чує, що й собі починає співати, хоча оригінал її ніколи не чула, вона співає з чужого голосу. Ця пісня своєю чергою — цитати, колаж з промови про звільнення чорних Маркуса Гарві, відомого активіста-панафриканіста. Щоразу, коли Саші бачитиме Сілана в лавах «тигрів», коли брати фактично обирають війну, а не родину, в її голові звучатиме ця пісня. Власне, дуже красивий символ: так передаються від людини до людини політичні ідеї та політичні впливи, навіть якщо хтось вважає себе понад або над політикою. Співаємо з чужого голосу най і буде переконливих та красивих пісень.
Війна 1983 року на Шрі-Ланці так, як її пише Ґанешанантан — війна юних і молодих, котрим не випаде шанс подорослішати і зістарітися. І часом вони уявляють собі іншу версію життя, де можливі щасливі подружжя, котрі ростять дітей і будують просторі домівки, але від мрій відволікає новина про чергову акцію з підривом смертника/смертниці.
Вшанування національних героїв, які загинули на несправедливій війні. Ой, яка складна тема. В.В. Ґанешанантан не намагається уникнути цієї складності. Аби отримати фаму — посмертну славу у віках — існує три умови до виконання: здійснити діяння, його масштабність мають схвалити учасники, цю подію мусять зафіксувати на письмі, ту історію мають читати нащадки. «Безбратня ніч» береться за таку-от роботу, вона пише історію К., розказану дівчиною, що його любила. І це завдання виявляється нездійсненним. Бо вижили у громадянській ті свідки, які бояться говорити правду, та й правди бояться. Бо те, що одні називають подвигом, інші — тероризмом. Бо генерацією молодих людей пожертвували заради чогось, чого вони й не розуміють вповні: «Зробіть з мертвого хлопчика бойовика, і його смерть стане виправданою».
Одне скажу напевно: те, що цю книжку підсвітили в Європі важливою премією саме наприкінці 2024-х, дуже симптоматично. Навіть без врахування, що це таки просто добрий розумний роман. Корисно наразі те, що «Безбратня ніч» є українською, і ми самі тепер уважно дослідимо той симптом.»