Дружба — це те, що поєднує навіть таких несхожих людей, як Сара й Лейла. Проте в їхньому випадку вона одночасно й прокладає величезну прірву. Між ними сталося забагато, це і тримає разом, і розділяє.

«Упіймати кролика» Лани Басташич — щемка й химерна розповідь, натхненна «Алісою в Країні Див», про зруйновану дружбу, спогади і війну, яка залишила непроговорений шрам на кількох країнах і поколіннях.

Головні героїні, Сара й Лейла, були нерозлучними з дитинства. Вони всюди ходили разом, разом порушували правила й зберігали таємниці одна одної. Але час йшов, дівчата росли й дорослішали, формувались як особистості. А потім стався «острів». Те, що там відбулося, стало переломним моментом їхньої дружби, але ця таємниця не відкриється до самого кінця, бо щоб туди дібратися, жінок ще чекає довга подорож країнами та їхніми спогадами.

Сара емігрувала в Ірландію і влаштовує своє життя там. Знайшла роботу перекладачки, має хлопця, компанію нових друзів. Хвилюється маленькими негараздами, як-от купівля штор, капців для чоловіка й вирощування авокадо в горщику на підвіконні. Робить усе, щоб укорінитися в Дубліні й забути «рідну» домівку. Лейла залишилася в Боснії сам на сам із травмами, проблемами, самотністю й спогадами. Вона працює звичайною офіціанткою, має хлопця-аб’юзера й нещасливе життя. Героїні розійшлися власними шляхами, які не мали перетинатися. Поки Лейла не набрала ірландський номер Сари й не попрохала приїхати.

Жінки не бачилися й не розмовляли 12 років, цю мовчанку перериває «алло» «чужою» мовою. Лейла говорить швидко, як завжди, ніби нічого не сталося, ніби їм не треба надолужувати провали в знаннях, дружбі й хронології. Ніби 12 років це ніщо. Лейла звикла, що весь світ лягає до її ніг, а от Сара думає, що це справді так. Вона ні за що б не погодилася повернутися в Боснію, аби не розворушити старі рани. Але вона це робить, бо Лейла її попросила, бо подруга досі має над нею владу. Сара завжди слідувала за Лейлою, куди б та не пішла, і робила все, що та казала. Лейла хоче, щоб Сара відвезла її до Відня, бо переконана, що там її брат Армін, який зник під час Боснійської війни. 

Жінки вирушають дорогами Боснії, які так знайомі. Змушені заїхати в Баня-Луку, їхнє рідне місто. Сара проходить власний-не-власний будинок, де досі живе її мати, школу, де вони навчалися, стежки, якими ходили, місця, які в’їлися в її спогади назавжди: пам’ятник, на якому вони вчилися цілуватися, холодну землю, де ховали кролика Лейли, чи закуток за школою, де Сара вбила горобця. Майже нічого з цього зараз не має значення, бо життя не закінчується припиненням спілкування з подругою дитинства (правда?).

Тепер у них є спільна мета: добратися до Відня й знайти Арміна. Але, як ми знаємо, шлях іноді важливіший, ніж кінцева точка призначення. Яким він буде для героїнь? Їхня дружба все ще тримається на давньому минулому, на маленьких актах допомоги, які підтримують їх на плаву: Лейла телефонує, щоб знайти Арміна, який важливий для обох, Лейла просить допомогти разом поховати кролика, якого вони колись разом купували. Але одного дня у них закінчаться зниклі брати й мертві кролики. Що ж робити тоді? Чи може зруйнована дружба й далі висіти на втрачених спогадах, болючих недомовках і таємницях, які насправді мають більше значення, ніж жінки вдають?