Якщо книги — це можливість прожити тисячі життів, то автофікшн — максимальна концентрація правдивого досвіду з дрібкою вигаданих деталей, який допомагає відчути більше, насправді зрозуміти, як це бути на місці іншої людини. Це той жанр, де з острахом дивишся на дисклеймер «засновано на реальних подіях». Ми зібрали 5 книжок, які поєднують у собі автобіографію і фікшн та які точно не залишать вас байдужими.
Едіт Еґер пережила Аушвіц. Вона потрапила в табір з сім’єю, коли їй було всього 16. Її батьки загинули, а вона з сестрою здобули свободу вже після закінчення війни. Авторка почала допомагати іншим людям, які мають проблеми чи схожий досвід. Це книга про жахи нацизму, концтаборів та те, на що здатні люди. Про життя «після», психотерапію, пережиття травми, про те, як існувати з таким досвідом минулого. І про життя, де кожен крок — про вибір. Продовжувати жити далі й не здаватися, попри все, обирати бачити хороше, бути жертвою чи тою, хто вцілів.
Стефані Фу пережила насильство з боку батьків і була покинута в дитинстві. Звичайно, після цього їй було важко жити повноцінним життям: ПТСР, панічні атаки, проблеми у стосунках з людьми. Але книга має щасливий кінець. Бо це терапевтична оповідь про травму й зцілення, про те, що щастя потребує, щоб за нього боролися, а минуле не зникає саме собою. Але в кінці є те, заради чого варто йти такий довгий шлях — справжні ви, справжнє життя, майбутнє.
Це правдива історія про гру в покер лише для обраних. Моллі Блум росла з надвимогливими батьками та завжди в тіні своїх братів. Для неї ніколи не бувало «достатньо», і завжди так далеко до «ідеально». Атмосфера гламуру, великих можливостей і великих грошей показала молодій дівчині, що існують дуже різні шляхи до американської мрії. Навіть якщо вони не завжди легальні. Моллі збирає тільки голлівудську еліту, тільки високі ставки, приваблює могутніх політиків і відомих людей, багатіїв і тих, кому є, що запропонувати. Таким є її шлях до мрії і привілеїв.
Това Фрідман — одна з наймолодших дітей, що вижили в таборах смерті. Дівчинка потрапила до Аушвіцу, коли їй було всього чотири роки. Вона стала свідкою десятків злочинів проти людяності, на її очах вбивали друзів і родину, дівчина ледве уникла газової камери. Вона мала сімейну таємницю та лише одне бажання — вижити. І вона вижила й зберегла пам’ять про півтора мільйона єврейських дітей, яких вбили нацисти.
«Сповідання англійського опієжерця. Suspiria de Profundis»
Томас де Квінсі почав вживати лауданум у дуже молодому віці. Він мав хворобу, від болів якої рятував тільки опіум. Але у своїх спогадах письменник також розповідає про насолоду, яку приносив наркотик на перших етапах. Опісля за ним послідували тільки більший біль, галюцинації і марення, наркотичні сни й прогулянки, наслідки для фізичного й ментального стану. У другій частині, Suspiria de Profundis, де Квінсі розширює оповідь про своє життя, сім’ю і сни, заглиблюється глибоко в себе й психологію. І фактично передбачає сучасний психоаналіз.
-300x300.png)
