Як уникнути помилок минулого, не знаючи історії? Неможливо будувати майбутнє, не розуміючи минулого.
«Червона пам'ять. Як проживали, пам'ятали й забували Культурну революцію в Китаї» — глибоке дослідження Тані Браніґан колективної свідомості Китаю та Культурної революції Мао Цзедуна. Це особливий феномен з історії країни — суспільство пам'ятає травму, але не обговорює її. Ведеться політика замовчування, бо Комуністична партія не визнає своїх помилок.
Культурна революція — період з 1966 по 1976 роки. Верхівка хотіла очистити державу від усього старого: історії, традицій, звичаїв, релігії — це те, що заважає побудові комунізму. Але справжня мета була іншою: укріплення влади Мао, бо його позиції починали хитатися. Зростало невдоволення діями влади, колективізація та індустріалізація (Великий стрибок) провалилися, а від голоду (штучного, бо фактично він був спричинений партією) загинуло 40 мільйонів людей. Отже, цілей було дві: поновити абсолютну владу партії та перекроїти душі, приборкати народні маси, знищити опозицію.
Постраждали абсолютно всі верстви: від бідняків до інтелігенції та членів партії. Але найперше під прицілом були «п'ять чорних категорій»: поміщики, заможні селяни, «контрреволюціонери», «небажані елементи» та правиця. Загинуло 100 тисяч осіб, ще близько 100 мільйонів постраждали від чисток, нападів, арештів та примусових виселень.
Таня Браніґан порівнює Культурну революцію з масштабними геноцидами ХХ століття, але з однією відмінністю: це була боротьба «свої проти своїх», коли насильник міг будь-якої миті стати жертвою. Основною рушійною силою революції стали підлітки — школярі та студенти. Вони об'єднувалися в загони хунвейбінів, які влаштовували погроми, залякували, били, обкрадали, могли вбити посеред вулиці, магазину чи школи. А партія це ініціювала й підтримувала. Але незабаром ситуація вийшла з-під контролю й погроми тепер влаштовували хунвейбінам.
Знищувались храми, книги, традиційне вбрання — усе, що могли вважати застарілим. І людей, якщо був хоча б натяк на те, що їх думка не на 100% збігається з позицією партії. Після смерті Мао Цзедуна закінчилась і революція, влада обрала напрямок не просто засудження, а й — забуття. Якщо німецька нація після Другої світової війни визнала свою провину, взяла відповідальність і веде активну дискусію про минуле та спадщину, то китайське суспільство до кінця не знає, чим насправді була Культурна революція і чому вона відбувалась. Цього не вивчають в школі, не обговорюють, не розповідають дітям. Але вона все одно відчувається у прогалинах, невпевненостях, рефлексах, у наслідках замовчування.
«Щоб знищити країну, потрібно знищити її історію» — так Китай і досі залишається під впливом культу особи та не вміє йому опиратися, досі не знає себе й своє минуле. Культурна революція і досі частина їхнього життя, минуле не змінити, але його можна
