«Сповідання англійського опієжерця. Suspiria de Profundis» — надзвичайно чесна автобіографія Томаса де Квінсі. Ще у 1821 році письменник розпочав відверту дискусію про залежність та зміни у свідомості, які викликають наркотики, галюцинації і марення.

Автор зазначає, що англійське суспільство тоді не знало, наскільки поширеним є вживання опіуму. Він продавався вільно як лікарський засіб. Але не завжди можна точно визначити наркозалежного, навіть у ХІХ столітті. Томас де Квінсі розповідає свій досвід, злети й падіння, болі й насолоди.

Перший раз письменник спробував лауданум (опіум, змішаний зі спиртом), коли йому було 19 років. У першій частині книги він розповідає свою історію: про дитинство і навчання, втечу з дому й виживання в Лондоні. У цей час де Квінсі не мав грошей навіть на їжу, тому часто голодував. За його словами, це стало причиною шлункового недугу, який через кілька років відгукнувся жахливими болями. Проти них нічого не допомагало, поки він не відкрив для себе опіум.

Першочерговою метою «Сповідання…» було задокументувати вплив наркотика на організм і свідомість з наукової точки зору, бо такого не робив ніхто до цього. На початку прийшла ейфорія: задоволення й розслаблення, зникнення болю, яскраві сни, підвищення продуктивності, інтелектуальних й сенсорних здібностей. Томас де Квінсі розвінчує міф, що опіум викликає сп’яніння. Одними з симптомів є розсіяність і зниження концентрації, погіршена координація і зміна в поведінці, прискорене серцебиття і незв’язна мова. Письменник же описує зовсім протилежний вплив: він відчував себе здоровим, бадьорим, як ніколи. Опіум підвищує чутливість, мозок стає більш сприятливим і швидше реагує, але це не впливає на настрій загалом. Автор заперечує ймовірність депресії.

Період задоволень тривав кілька років. «Чи є можливість залатати праву руку, яку в шаленстві вразив, щоб забути про рани на лівій?» — він змінився на період пекельних болей, жахіть, галюцинацій. Письменник яскраво описує свої сни: архітектура, озера й водні глибини, спогади з дитинства, «розщелини й безсонячні безодні». Оповідає, як змінилося відчуття простору й часу. «Suspiria de Profundis» — продовження, яке вперше виходить українською, що ще більше заглиблюється в марення, сни й викривлену свідомість. 

Видання доповнить «Заборонену полицю», бо теми, які порушував де Квінсі, не знаходили позитивних відгуків у суспільстві того часу. Письменника звинувачували у пропаганді залежності, описи задоволення від якої вважалися неприйнятними. Спочатку текст виходив у London Magazine двома частинами, мала бути й третя — про те, як подолати залежність. Але вона не вийшла, бо де Квінсі її не подолав. Наступного року вийшла повноцінна книга, але вона вийшла анонімно, а автор приховав імена своїх друзів, які також могли піддатися осуду.

«Сповідання англійського опієжерця. Suspiria de Profundis» — розповідь про залежність і те, як бути залежним. Поки сучасники Томаса де Квінсі писали про честь, гідність і мораль, він дав незручну правду, яку не всі були готові прийняти — залежність існує, це стає все більшою проблемою, і треба вживати заходів.