«Епоха джазу» або «бурхливі двадцяті» — таку назву отримав період після Першої світової війни. Він відчувався, як десятирічне свято, біла смуга після кривавої та чорної. Суспільство приходило до тями від жахів бойових дій, смертей, руйнувань і втрат, тому хотіло протилежного — пафосу, глянцю, вечірок, яскравих кольорів і безтурботності. Це, звичайно, була тільки поверхня айсберга, бо під нею так і залишались біль, смерть, страх і втрати. 

«Великий Ґетсбі» — найвідоміший роман Френсіса Скотта Фіцджеральда, класика, яка ввійшла в усі шкільні програми, «Великий американський роман», який оспівує «епоху джазу», «американську мрію» та ідеї гедонізму. Він здобув неймовірну популярність і став частиною попкультури, естетики артдеко, зокрема завдяки екранізаціям (одна з яких з Леонардо Ді Капріо в головній ролі) і театральним постановкам. Більшою мірою текст автобіографічний, Фіцджеральд напряму проводить паралель між собою і Ґетсбі.

Як і письменник, головний герой роману отримав гарну освіту в Єльському університеті, згодом служив на фронті під час світової війни. Джей Ґетсбі до нестями закоханий у Дейзі Фей, заради якої шукає багатства та статусу, а Фіцджеральд планував одружитися із Джіневрою Кінг, світською левицею, яка стала прототипом, але, як і у книзі, так і в житті, ці два чоловіки нічого не досягли в любовних пориваннях. Опісля Фіцджеральд жив поряд із багатим і загадковим джентльменом, який влаштовував нескінченні вечірки, ніколи не носив одну сорочку двічі та витрачав гроші без роздумів.

У центрі сюжету опиняється Нік Карравей, який заселяється в маленький будинок у містечку Вест-Еґґ по сусідству з великим особняком Джея Ґетсбі. Там він проводить дорогі вечірки, де сам не з’являється, на одну з яких запрошує і Ніка. Чоловік не розуміє, навіщо всі ці банкети та показні розкоші.

Історія Ґетсбі — класичне втілення «американської мрії». Він народився в сім’ї «безробітних» фермерів, але власними силами розбагатів. Але як саме? Під час Сухого закону Джей був бутлегером, нелегально продавав алкоголь, так і піднявся на п'єдестали. Але така «мрія» залишається далекою і недосяжною для більшості. І попри це, вона — ідеалізована картинка, яка не гарантує ні успіху, ні поваги, ні щастя. 

Ґетсбі влаштовував ці гучні вечірки в надії привернути увагу Дейзі, яка вже була у шлюбі з іншим. Гроші й пишнота стали його інструментами, метою і виходом з усіх проблем. Та статки не гарантують справжнього успіху. Ґетсбі — шахрай під маскою аристократа, але «справжня» еліта нічим не краща. Герой не вписується в жоден соціальний клас: для середнього він багатий, для багатіїв він середняк із трохи більшою сумою грошей на рахунку. 

Він гнався за «багатим життям ідеального американця», але в реальності цей успіх нічого не дав. За життя Фіцджеральда роман не здобув популярності, він писав: «Ніхто не мав і найменшого уявлення, про що ця книга». За всіма декораціями легко не помітити руїн того, що було мріями. Але вони часто мають погану звичку розбиватися саме тоді, коли ми так до них близько.