1714 рік, французьке село. Адді Лярю не хоче виходити заміж за нелюба, тож у відчаї укладає угоду з темним богом. Тепер вона житиме вічно, але кожен, кого вона зустріне, забуде її, щойно відвернеться. Триста років Адді мандрує світом, не залишаючи по собі жодного сліду. Аж ось 2014-го в нью-йоркській книгарні хлопець на ім'я Генрі каже, що пам'ятає її. «Незриме життя Адді Лярю» В. Е. Шваб став бестселером The New York Times і досі ділить читачів на тих, хто в нього закохався, і тих, кому він видався затягнутим. 

Наша читачка shy_bookworm з перших, хоча до книжки в неї є кілька запитань. А ще вона точно знає, у чиїй вона команді:

«Книга мені дуже сподобалася. 

І я відверто не розумію, чому на Абук така велика кількість негативних відгуків: що книжка нудна, клішована і все таке. Ну, якщо розбиратися, то кожен автор десь щось запозичив, а в багатьох історіях можна знайти знайомі мотиви. Але хіба це автоматично робить історію поганою?

Як би там не було, я її раджу! Так, можливо вона і не така динамічна, проте дуже захоплива та атмосферна. Мені сподобалася ця подорож крізь час і те, як авторка переплітає минуле і теперішнє Адді, як поступово розкриває її історію. Деталі, персонажі, світобудова – все це допомогло мені зануритися в історію.

Тепер трохи про героїв: Адді та Генрі… Якщо чесно, я не повірила в «них». Мені бракувало між ними хімії, і, здається, сама Адді відчувала щось подібне. Щодо Генрі ж, як на мене, його основна і єдина роль – та, яку подала в кінці авторка. Оце от зробив і до побачення. Да пробачать мені ті, кому він імпонував. Але тут без деталей далі, щоб не наспойлерити.

Морок або Люк. Ну кра-а-аш! Мені дуже сподобалося, як авторка його створила і як власне подає: такий весь загадковий, харизматичний, небезпечний, із власними правилами та мотивами. А їхні взаємини із Адді (назвемо їх так) тримали мене ще в тій напрузі! Я не менше за неї чекала, коли ж він там знову намалюється на горизонті.

Власне, ці стосунки на 100% далекі від здорових, але в цій їхній взаємодії було щось таке, від чого було неможливо відірватися. Тож я однозначно в команді Люка. 

Попри всі роздуми, що подає авторка про Адді, її свободу, самотність і бажання бути кимось, кого пам'ятатимуть, я просто дуже класно провела час із цією книгою. Іноді історія не мусить бути ідеальною чи революційною, щоб зачепити саме тебе. Ця зачепила і мені сподобалося».