Уперше Геллевір потрапляє до Потойбіччя в десять років – щоб повернути замерзлого лиса. Удруге – щоб урятувати маму, яка померла під час пологів разом із новонародженою донькою. Там, на кризі у воді, дівчинка зустрічає зітканого з темряви чоловіка в чорному, який пояснює головне правило свого королівства: «Ти не можеш забрати щось звідси, не заплативши». Забрати можна лише одну – маму або сестричку. Геллевір обирає маму й прокидається без мізинця на лівій руці, а воскресла мати першим ділом кричить їй: «Проклинаю тебе!». Так починається «Золочена корона» Меріенн Ґордон – темне фентезі, яке виходить українською в серії «Полиця бестселер» у перекладі Карини Швець.

Минає десять років. Геллевір живе на краю села з травницею Міландрою, яка й сама колись розплатилася зі Смертю вухом, і вчиться лікувати травами, а не угодами з потойбічним. Аж поки на подвір’ї не з’являється королівська свита з тілом принцеси Саллівейн – єдиної спадкоємиці Корони, отруєної вовчим аконітом. Міландра благає підопічну не втручатися:

«Гадаєш, вони дозволять тобі повернутися до життя в селі, якщо ти зробиш це хоч раз? Вони заберуть тебе, накажуть воскресити кожного хворого родича, кожного загиблого солдата. У них є влада змусити тебе. Заради власного блага не роби цього!»

Геллевір не слухає. За життя незнайомки Смерть забирає її підмізинний палець і пасмо волосся: «Вважай це підписом нашого договору». Відтепер за кожне воскресіння доведеться платити кров’ю та скарбами, які треба шукати за загадками, написаними витонченим почерком на клаптиках паперу. Та замахи на принцесу не вщухають, і владна, вродлива й безжальна Саллівейн наказує рятівниці переїхати до столиці й стати її персональною воскресителькою. Кожне нове повернення дорожчає, і чоловік у чорному попереджає:

«Як шкода марнувати такі скарби на те саме життя знову і знову. (…) Одного дня не буде чим платити, і не варто думати, що я погоджуся на боргову угоду. Доведеться заплатити повну ціну частиною себе».

Рохідейн – місто каналів, вишитих прапорів і балів на прогулянкових човнах – виявляється не менш небезпечним, ніж Потойбіччя. Знатні Доми плетуть змови, храм суворого бога обітниць Онаїстуса витісняє старі вірування, а Геллевір, якій заборонено повертатися додому, мимоволі береться шукати отруйника. З кожною смертю принцеси між дівчатами міцнішає зв’язок, що «зародився під час обміну душ». Смерть спостерігає за цим із ревнивою насмішкою:

«Але принцеса хоч і здається тобі зробленою з полум’я, все осяйнішою через твою пожертву, та не давай себе осліпити. Це сяйво — не більше, ніж блиск «золота дурнів»».

Найцікавіше в романі – саме цей трикутник. Саллівейн вимагає від Геллевір покори й водночас кидає їй виклик: «Якби я була воскресителькою, то хотіла б знати більше про особу, з якою торгую своєю душею». А чоловік у чорному – не лише моторошний кредитор, а й самотня істота, що вдихає аромат троянди, яка в його світі не пахне, і зневажає співчуття, бо «жалість можна лише кидати згори додолу, як об’їдки». Ґордон не поспішає відповідати, хто він для героїні: ворог чи єдиний, хто говорить їй правду.

«Золочена корона» – історія про ціну милосердя і межі самопожертви. Дівчина, яка звикла віддавати себе частинами, мусить навчитися казати «ні» навіть королеві: «Я не марнуватиму себе ось так». Бо, як Геллевір нагадує сама собі, «я скінченна». Це книжка для тих, хто любить темну казковість, напружену романтику й світи, де за кожне диво доводиться розраховуватися.